|
КОГО ОБИРАТИ? Відбулося... Прошуміла Чергова комедіада; Нерви, кошти, марна трата, Все лишилось як було, Так мовить громада! Народ хоче покращення — Та боїться змін, Тому й влада лишається Тож без перемін. Ми вже звикли, примирились Жить в безладному хаосі, Одне одного ми топчем, Як жуки в навозі. У розгромленій країні Приловчились виживать. Підростає покоління — Їх не треба й научать. В чім суспільство провинилось І на юнь лягла печать, Що потрібно — придивились Й спритно вміють підібрать. Нових партій натворили. В них такий же лозунг: Чого ще не розікрали — Ми йдемо... поможем! Отак жили і так живемо, Видать і далі так нам жить, Немає іншого стандарту Життя в країні щоб змінить! Куди ідем? Ідем по замкненому колу, Згубивши лік який це час. Показуєм сідницю голу, Все що лишилося у нас. Та нащадки в своїх предків Вже спитать посміли: „Де ж були ви благородні! Чому прогляділи! Що країну можновладні Роззули й розділи.” Чи вас може усипили, Чи отрути залили? Що на той час очманіли Й слова мовить не змогли! Що спокійно споглядали, Що навколо творилося, На шматки країну рвали, Вовче кодло плодилося. Усі цінності країни В свої нори підгребли, Магнатами поробилися Народ в прірву завели. Все зуміли розпродать У спішну годину, Щоб народ не зміг повстать, Розправити спину. Тож тепер ми завдячуєм Главарям країн Європи, Шо нам секонд підкидають Щоб прикрити наші попи. У Верховній раді ! У залі Верховної ради Йдуть жваві дебати. Як країну відновить, Економіку підняти. В кулуарах-коридорах Реготні та сміх. Хтось свіженьких анегдотів Приніс цілий міх. Марно сили Гройсман тратив Ззиваючи депутатів, Парубій теж не зумів Зазвати до зали... Тож закон не провели Голосів замало. Хто в кафе забравсь – чаює, Хтось з паперами мудрує... Хтось вирішує свої Бізнесові справи. Не цікавлять їх пусті Закони держави. То в своїх законах вміло Ведуть своє діло. Депутатством захистили І свої грішки, Та й пакують у офшори З грошима мішки. А народ у нищоті Щодень зубожіє Та коли ж той чесний люд Накінець прозріє? То ж робота депутатів На повнім нулі, За що їм держава платить Гроші взагалі? Підкажи нам святий Боже Кого обирати? Щоб зуміли в Україні Безлад вгамувати!!! Де правда ? Минають дні, минають ночі, Та біль душевний не мина. Де ж тая правдонька засіла? Чому на світ не виповза? Чому ми закриваєм очі? Де криється в нас корінь зла! Із ЗМІ ми слухаєм щоднини, Іде полеміка хитка... Очистим націю країни, Бо є в нас тактика така! Сумні реалії ми бачим, Слова із ділом невпопад. Чомусь в верхах одні й ті скачуть, Що завели народ в безлад! Ми хочем чесно в світі жить, Халтуру, хамство скоренить, Чому ж ми закриваєм очі, Де корінь зла у нас лежить? Не з того краю почали... Корупцію злощасну скоренять Давноцю мову вже вели. Із дитсадочка треба починать! Кому ми довіряємо своїх дітей? Коли у школу відправляємдо науки, Ми віримо. Що чесних і порядочних людей, Освіта передасть країні в руки! Та всі ми бачим хитру змову Куди освіта курс веде. Талант, порядність глушать знову, Бездарне хамство в світ іде! Тому в управі України Тупі, черстві, бездарні душі, Нема ладу, його й не буде Як бал вестимуть тільки гроші! Село Вереміївка Біля круч, що над Дніпром Тут все сяяло добром Село наше збудували „Вереміївка” назвали. Непогано в нім жилось В панах тоді ще не ходили Усі були товариші, Усі однаково робили. І чесно вік свій прожили Будували наші предки Не жаліли сили, Бо думали доживать Тут свій вік щасливо Жадність затягує Люди стали вже безсилі Володіть собою. Бо затягує диявол У двобій з юрбою. Чи ти бідний, чи багатий – Жадність до багатства Ані спокою в людей Ані панібратства. Бідний плаче, бо він баче, Живуть у тривозі Чи не гряне що з небес, Накаже в ітозі. Вони в його не спитали Що аж давить сміх. Бо в їх дряди прибувають Подібні до них Людей убиває - жадоба гроша Сміло іди по землі Сміло іди по землі Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні? Постать твоя єдина Очі твої - одні. Світ не затьмарять тобі. Світле божественне диво, Ввись піднімає з землі. Волю і гордість душевну, Сміло іди по землі, Силу свою і волю Вмій гартувать у борні! Очі твої чарівні Стане добрішим колись. Зійдуть божественні сили Мир цей піднімуть у вись. Село моє - моє село!!! Яким же ти колись було? Шумне, веселе, гомірливе... Щасливо люди в нім зажили! Зайдеш у кожен двір - сім’я, Робота в них кипить щодня. Діти в садочку чи в школі, Батьки на фермі, чи у полі. Удома теж забот хватало, Тож дітвора допомагала. Після школи - в огороди Не никали без роботи! А музиків тих було... Тож раділо все село, У неділю, чи в свята, Веселились до утра. Біля клубу - танці, сміх, Люд знаходив час для втіх. Були в танцях запальні Наші славні трударі. Та прийшло якесь нашестя Всіх поглинуло нещастя Закрутило, завихрило Людей спокою лишило. Всі надбання ті людські В тяжкій праці кропіткій Розметало, рознесло Й невідомо - де діло! Стало пусткою село Наче вимерло воно. Вже не чути тих пісень Що лунали день у день. Молодь зникла із села В пошуках роботи. Залишились старики Доживать свої віки В тузі і скорботі. Бідний будує - багач руйнує. Наші предки бідували, В усі віки воювали. Незлічити тих напастей, Що країну катували. Переживши страшний голод, Й воєнну розруху Відбудовувать країну Взялися щодуху. Працювали без упину Із рання до ночі, Будували задарма Бо мали надію Що щасливо заживуть Вкореняли мрію. Будуть в щасті діти жить Продовжувать рід. Будуть неньку-Україну Захищать від бід. А як все відбудували Розправили спини Вільно дихати всі стали Й зажили щасливо. Увійшло життя людське, У спокійне русло. Працювали чесно всі Й ждали комунізму. Комунізм таки прийшов Та не чесним людям. А хапугам та злодюгам Та бандитським вірним слугам. Всій отій сволоті Що надбання всі людські, Присвоїли лиш собі Та своїй когорті. Розікрали, розребли Й за кордони відвезли. Людей чесних, працьовитих У безвихідь завели. Без роботи, без грошини, Усю молодь залишили. Де діватись? Як спастись! Щоб у світі удержатись! Тож і гинуть без упину Молоді ще зовсім люди. Залишають білий світ Поринають у могилу. Ну, а чесні старики, Живуть у тривозі. Бо з косою вже стоїть У них на порозі. Так зуміла наша влада Довести людей до згину Все собі грибуть - жирують Життя в розкошах вирує. І не відають того Що й до них з косою лине Вичікує момент влучний Щоб косу підставить зручно. КРИК ДИТЯЧОЇ ДУШІ Благаємо путінську владу Ми, діти, із дружніх країн: Не хочемо ми розбрату, Що Путін на нас навів. Країна наша багата — Облиште її спопелять. У дружнім союзі "брат з братом" Клялися повік захищать. Бажаєм спокійного неба миру в країнах земних, Не треба нам залпів гарматних, Щоб діти сивіли від них. Канікули скоро скінчаться, І дзвоник у школу позве. Нам треба сумлінно навчаться, Бо світло лиш розум дає. А слово, благальне дитяче, Хай путінське серце проб є: Не треба війни нам, не треба! Вона нам дитинство псує. Тож просимо путінську владу Відкликати військо своє. Не хочемо ми помирати, А хочемо в мирі зростати. Хай згинуть всі недруги злі. Ми хочем творити, кохати, Щоб мир закріпивсь на землі. Бардак Схаменіться люди милі! Чи ми справді вже безсилі, Що нас легко обмануть, І від правди відвернуть. Чи затьмарило в очах, Без роботи нас лишили. В свою власність прихватили. Як тепер нам виживать? Чим родину годувать. Де спастись від бід віків, Душать нас з усіх сторін. А з лікарем спілкуваться Віє пустка з гаманців. Запустили в світ прогрес, Треба гроші віднайти. А в кого їх заробить Щоб хворобу відкупить. А з косою як прилине, Порятунок де шукать? Вижидать від Бога щастя, Чи в диявола спитать? Тож знаходимо ми раду Хоч у місті, хоч в селі. Жить не хочеться ніяк Задушив нас цей бардак. Поговори із нами , мамо! Поговори із нами , мамо! Про все, що звідала, скажи... Тобі прийшлось зазнать немало І зраду, й розпач, й біль душі. Все довелося пережити – Як пережити бурь тих злет, Щоб не розслабитись, не впасти А крок за кроком йти вперед. Круті ті сходинки долати Що нас ведуть у вир буття, Сюрпризи долі нам приймати Із них будується життя. Навчи нас, мамо, виживати Де фальш, де правда розпізнать Щоб вірний путь в житті обрати І справепдливість вкоренять. Чесним наука! Нас манили комунізмом Можновладці-главарі, Ми, наївні, з шкури лізли, Працювали до зорі. Малювали нам уяву Усі будуть рівні, А валютні папірці Не будуть потрібні. Їм повірили ми звісно, Та не чесним людям, А хапугам-можновладцям Та їх вірним слугам. Всі надбання розхватали, Літня пора! Ура! Люди з міста засмагають Біля Дніпра на природі. (Селянину про спочинок І думати годі.) Розміщують там палатки В теплу літню пору, Та й ніжаться на пісочку Вдихаючи флору. Хоч живемо біля моря... Там рідко буваєм, Бо гаряча в нас пора Безліч ділов маєм. Ми ж тримаєм завжди живність У своїй господі, Тому влітку засмагаєм На своїм городі. До схід сонця треба встать, Всіх тварин нагодувать. Поки сонце не пече Огородчик просапать. Далі йти зварити їсти Й по новому починать: Годувать тварин і птицю, Наносити їм водиці, Всюди й скрізь повичищать, Кабачків понатирать. До зимового сезону Своє житло підновить. Добуть палива на зиму, Для тварин кормів. Так ми топчимся в навозі, Що ж, хто як зумів. Мала кізка на погребі Чечотку танцює, „Кукла” з будки гарчить, лає, Це її нервує. Стара коза в загорді Завела рапсодію. Внизу качки підспівують Качину мелодію. Поросята у хліві Об корито гатять, Вже всі їсти захотіли Устигай лиш бігать. А ще ж треба заготовить Овочів на зиму, Огірочків засолить, Помідори спінуть. Ох, ділов ще впереді Можем і не встигнуть. Швидкоплинне тепле літо Мигом пролетить. Якщо влітку харч придбаєм Взимку можемо й спочить! Теле-шоу „Хата на тата” з 6 по 18 липня 2015 року в сім’ї Пушенків. Ми живем в таку годину, В нас життя набрало чину, Хоч і скрутний тепер час, З скрути вихід є у нас. З телевізором подружиш, Завітали цього літа Підкотились й зупинились Два автобуси з людьми. Зо два тижні тут гуло, Зайшли на городи, Зацікавили киян Селянські турботи. Все сподобалось в селі З гулом, ревом прокотились. Сполошили все село, Що у спокої жило. У сусіда Василя Новий гріфік завели: По уставу всі працюйте І на камеру позуйте. А чи кроликам щось дать, Наш сусід Василь старався, Всюди лад в господі дав – 30 тисяч заробляв. Ну, а далі вся країна Ми так звикли Як нам повезло! Шумно, весело, гамірно Ожило село! Гарні, ввічливі, привітні |
ВСТАНЬ, ТАРАСЕ, ПОДИВИСЯ! Встань, Тарасе, подивися, До чого ми дожилися. Україну не впізнаєш Вся розтерзана, в руїнах. Ми з торбами по полях В старості никаєм, Щоб віка свого дожити, Колоски збираєм. Все життя ми проживали І трудилися в селі, Та велике керівництво Не вділило нам землі. Тож на старість шкутильгаєм, По полях блукаєм, Можновладців недолугих В душі проклинаєм. Проживаючи в селі, Навіть птицю прокормить — Треба гроші немалі. Наші мудрі керманичі Затягли нам пояси, Розвернули так голоблі — Привезли в старі часи. Війна, скрута і розруха — Для трудящого народу. Олігархи ж та магнати Не відчули ще дефолту. Бо розграбили країну Й розділили гроші, Нам настирно рекламують, Як вивести воші. Діти виші закінчили, Агрономами були. Держінспекцію закрили, Де трудилися вони. Назначили 30 років На пенсію зароблять. А тим часом розорили — Де ж тепер їм працювать? І до кого їм звертаться, Допомоги де шукать? Як навчитись виживати, Чим сім'ю прогодувать? А чи, може, з торбинами Теж у полі плазувать? От таке, Тарасе, нині В нашій славній Україні! Ти не зможеш підсобить? Чи з могили дать пораду, Що в країні цій робить? Перше вереся 2015 Місяць вересень прийшов, Перший день святковий – Школи двері відкривають До навчань готові. В цей святковийтеплий ранок Привітно вітались, Як пташини до гніздечка До школи злітались. Всі за літо відпочили, ЇДзвінко та завзято, Учні стали у шеренги Розпочалось свято. З прапорами як пройшли Віршики звабливі, Як навчатись будуть гарно Стануть видатними. Задушевно заспівала Всі присутні хором. Гарно пісню заспівали Про вереміївську школу. І співали і вітали, І спонсори-друзі, Якщо треба допомоги То вони ще в змозі. Шкільне свято провели Як огорне смуток душу У хмурні осінні дні, З серця тугу розганяють Фотографії з рідні. Подивилась і згадала Плин отих щасливих днів Коли родичі стрічались Не боячись ворогів. Й ніби знову побувала В тім минулім часі Коли вільно проїжджали Росіяни й українці По світовій трасі. З України до Росії І гуртом і поодинці... Сотні літ так спілкувались, Щож тепер? Ми мов чужинці. Що ж виходить? Вже довіку Не побачусь з родиною? Доки б’ються політики Йде війна країною. А в розраді завдячую Я подрузі Вірі, Що родину свою бачу На фотопапері. Куди їде, а чи йде З нею завжди фотоприлад, Й фотографії несе Наших побратимів. * * * Бува інколи, що друзі Хочуть підшутить: „Де знаходиш такі теми що складаєш ще й поеми”? Я у відповідь кажу: „Я нічого не брешу – Де що бачу, а чи чую... Щоб емоції згасить Викладаю на папері Як нутро мені гласить”. Машина часу Запустили в Україну Бездушну машину. Вона душить без зупину Заганя в могилу. І від неї не спасеться Люті все під силу. Щоб загнать у домовину І забуть провину. Поселить ненависть в душі Крадіїв розмай. Хто зуміє більше вкрасти Попадає в рай. Ніби й біблію читають, Для чесних людей Злодій тих казок не ислуха Він у вирі власних дій. Тож мета в тії машини Ні ЄВРО, ні штати. Бо заводять комісію В розкішні палати. Де їх щедро пригощають Марсіяни Наші владці не дрімали Грошенят награбували Скоро будуть відлітать І на Марсі проживать. А тож вони з усіх сил Усим земним владарюють Земні біди їм байдужі Тож, не рвуться їхні душі. І не чують, як волають Відірвавшись від землі. Будуть вічно колихатись, Із зірками цілуватись. Та в небесному раю, Наведіть порядок в нім. І звільніться від гріхів. Не робіть з себе богів. Де лідера взяти?! Підкажіть небесні сили... Буде влада в Україні? Та що раду дасть усім, І вельможним і простим! Бо незнає наш народ Кого обирати?.. Хто дасть раду Українцям, Де лідера взяти? Чи знайдеться в Україні Міцна, владна сила Що розгромить хижу зграю Й відновить країну. За що батьки воювали? Голови поклали? Щоб їх діти в Україні, Добре проживали! А нащадки позабули, Всі слова пророка – „Бережіть ви Україну Як зіницю ока!” Позабули, чи й не знали, Як же їм бувати - Той продали рідну неньку Бандитам проклятим. Пожаднились на приманку, На дрібні подачки Злидні... Виходу немає Щей душать болячки. Розтрощили, розпродали Що батьки надбали Усе цінне, що в країні Предки збудували. Схаменіться люди добрі Допоки це буде?- Скільки можна обирати Грабіжницьку владу? Демони в овечій шкурі Із давен, та і понині – Живуть в нас на Україна Злі, підступні натури, Що наділи з овець шкури. З неба демони зійшли Заходилися щосили, Лад усім кругом давать І закони всі мінять. Увели в порядок дня Гвалтування і розбій Тож до кращого життя У людей нема надій. Село наше „Вереміївка” Будували село наше В шістдесяті роки. І малі, і старі Ішли до толоки. Колективом будували, Зажили щасливо ... Залишались у селі Усі люди молоді. Не тікали в чужий край. Працювали, як уміли. Хто в конторі, хто в коморі... Хто на фермі, хто у полі. В дитсадок дітей водили. Овець випасали. Працював сітрозавод, Теж давав в село доход. А в лікарні... - що й казати Селом проводжали. А верталися назад Радо зустрічали. Відсапнувшись від погонів. Ті ішли у моряки Сміло море підкоряли Риби багато виловляли. Вдосталь її було всім... А тож разом - відзначали Всі події у селі Наші славні трударі. Та зла доля не дрімала В пошуках роботи. Залишились старики Доживать свої віки В тузі і скорботі. От такі-то, брат, діла Демократія дала. * * * Ой роки, важкі роки! Народ ледве животіє. З жиру казяться панки. Із квітучої країни Одні скрізь руїни. Пам’ять про Семена Савченка Помер поет, затихла мова, Іде сумна прощальна мить, Та його гумор й щире слово У нашім серці будуть жить! Земля – планета вічно в русі, Живеш, не знаєш, що йде мить, На світло темінь наступає І вже не сила далі жить. Тоді спасає тільки гумор, Гумориста – земляка! Коли навколо сміх лунає, Життя вирує, не згасає! Діти війни Старались навчатись сумлінно Щоб з гідністю вік свій прожить, У праці дбайливо трудились Щоб дітям в добробуті жить. Старались достойними бути Загинувших наших батьків – До праці привчали нас змалку... І хрест свій важкий до останку Крізь грози і бурі несли. Країна щоб нами гордилась Зх дорослими стали в ряди, Нарівні із ними трудились, Країну з руїн підняли. Найтяжчу роботу долали, Стахановський успіх вели І вірили, що заживемо Щасливо в майбутньому ми. Та й вірили щиро, наївні, Що влада оцінить наш труд. За наші суттєві старання Достойну нам плату дадуть. Аж тільки тепер спохватились В держави були ми раби. Всі цінні народні надбання Владики під себе згребли. Незчулись – роки промайнули, Ми хрест свій тяжкий несемо. А владі до нас нема діла Вже нас обікрали давно. Що ж, марно ми чесно старались Країну свою будувать, Ублюдки-хапуги вдивлялись Пора починать грабувать! Розграбили наші надбання, В сітах десь розвіяли все. А ми все до Бога взиваєм, Чи буде їм кара за це!!! * * * Такий народ ми, всюдисущий, Затурканий, законопослушний, А також вірим всім підряд, Такий заклали нам заряд. Хоч вір, не вір – ніде ти не дінешся А що ж народ – вірить та надіється Що нова влада – врешті змилується Та й про них подбає. Заповіт Олексія Степановича Бондаря Як умру, то поховайте, Та прошу не плачте, Краще пісню заспівайте, Гопака поскачте. І згадайте, що любив я Ставити не треба, Складітьвсе, що написав я – Буде аж до неба. Кільканадцять літ прожить би, Правнуків діждати, Та не хочеться державу Рідну об’їдати. Вона пенсію дала Ви своєму тату, Що виховував він вас На чисту зарплату. Усе правдоньки шукав, Нових плуга перти. В капіталізм не годжуся Стоячи б померти. Всіх прошу: земні гріхи Ритуальні звичаї Доброзичливці спритненькі Шарять поміж нами, Вміло щиро випитують Які в нас проблеми Якщо горе – співчувають, Охають, зітхають, Та тихенько у душі Снують свої віражі. Чи ще довго те нещасне Буде сунуть до межі. Вже сидять на телефонах І новин свіженьких ждуть, Чи покійника якого Ще до ями не несуть. Кинуть дома всю роботу Й до процесії спішать. Як же прозівать таку нагоду Пообідать на дурняк. У мороз, чи в спеку, В дощ чи в завірюху Проводжають покійного В останню дорогу. За вінками стають в чергу Щоб не пропустить, От тоді уже напевно Будуть за столом сидіть. А для рідних ті вінки Лиш збитки несуть, Бо обідать у кафе Лишні роти йдуть. В ресторанний зал просторий, На столах наїдків море. Їж і пий, що очі бачать І холодне і гаряче... (Можна й випити добряче) Все поїли, втрамбували Ще й платочок дорогий В пазуху сховали. Похвалили вдячно Бога Й покійного зразу Щоб обіди на халяву Траплялись щоразу. В про рідних мо’ й забули, Дякувать не стали. Зате ж рідним все платить – Що в брюха поклали. А висновок тут такий З писаного вище: Тим вінкам не раді рідні, А ще більш покійні. Якщо маєш щиру душу І серце хороше, То не траться на вінки, Підсобив такій біді Вділи краще грошей! |
Народилась в 1949 році, жителька села Вереміївка, Чорнобаївського району, Черкаської області.
Після закінчення 10-річки та курсів продавця, працювала в торгівлі. Є таке народне повір'я: "Сонце облагороджує землю, а людину праця". "Моє покоління післявоєнне. Ми, діти простих сільських працелюбів, зростали в той період, коли інтенсивно розвивалося сільське господарство. І ми були його частиною. З раннього віку нас привчали до праці. Після семи років допомагали матерям табак пасинкувать, на глиці його надівали. А після 4 класу уже самостійно працювали в огородній ланці нарівні з дорослими. Прополювали овочі, потім збирали урожай. Які ж тоді врожаї були: сила-силенна помідорів, огірків, капусти. Овочі десь відправляли і для сільських потреб вистачало. Хлопці на молочнотоварній фермі випасали молодняк. І всі були задоволені життям - завжди веселі, щасливі, бо знаходились в колективі. І так щорічно на літніх канікулах ми працювали в рідному колгоспі. Не бували в таборах, санаторіях. Наш відпочинок у вихідний день - біля свого рукотворного моря. Колгосп багатів з роками, село розквітало, люди мали добробут. Було де працювати: МТФ, СТФ, ферми з овець, курей, на полях вирощували цукрові буряки, овочі, зернові культури. Був великий машинотракторний парк. Увійшло життя селян у спокійне русло, працювали чесно всі й чекали комунізму. І не відали, не знали, що із-за рогу підповзали всегребущі плазуни. Розграбили наші надбання, по світу розвіяли все. У скруті лишилось селянство, і кари ніхто не несе!" Наталія Степанівна Бульба 
|
