| |
МАМІ
Ти дивишся на мене з неба
Оберігаєш від біди..
Що я роблю... чого не треба...
Мені ти радиш, як завжди.
Мене навчила ти співати
Триматись вірно між людей,
Життя любити й рідну хату,
Горіти, мов той Прометей!
Мене чекала ти з Сибіру,
З Одеси я до тебе мчав.
А потім, через років міру,
Онук з Європи приїжджав.
Пішла від нас ти в святу Паску,
А значить зараз у Раю.
Залишила любов і ласку,
З якою зараз я жию.
СИНУ
Ой сину, мій сину, моя ти надія,
В тобі відтворив я усі свої мрії:
Навчання в Європі, права в автошколі,
Життя за кордоном, схід сонця у полі.
Але ж і свого ти у світі добився
Й на цьому, я бачу, ще не зупинився.
В шаленому світі ти міг виживати,
При цьому ще й авторитет здобувати.
Життя - по закону, як одяг - то бренди,
Чіткий такт музичний, діджеї-легенди,
І в подорож дальню ти мчиш на вікенди...
Тобі можуть заздрить круті спецагенти)))
Хай збудуться всі твої зоряні мрії!
А я під промінням тих зір порадію!
ДІДОВІ ІВАНУ
Мій дід Іван був ветеран,
Він міг справляти водний кран,
Бо весь сільський той водогін
Ох, обслуговував лиш він...
Любив тварин, собак, котів,
Кролів тримав, а бить не хтів..
Корівка, кози, й нутрія.
Всьому звір'ю давав ім'я.
У хорі в клубі він співав,
На безліч інструментів грав
В оркестрах струнних й духових,
Талант цей маю й я від них..
Тепер з бабусею вони
Співають там, де Рай і сни.
І Ангел, стиснувши струну,
Грає мелодію сумну.
РІДНЕ СЕЛО
Посеред лану, на Дніпровій кручі
Стоїть село, де народився я.
Двори, хати, дерев сади квітучі,
Все це - то Вереміївка моя!
Тут друзів підібрав собі я вірних,
Тут обирав професію свою,
Тут музики навчався я покірно.
По говору вереміяків впізнаю.
І повертаючись щоразу в світ дитинства,
Тепер не часто - бо нема до кого йти,
Я відчуваю у душі блаженство,
Яке веде нас до чергової мети.
САДИ ВЕСНИ
Вже сонце гріє бруньки на гіллях,
Чекає цвіту український шлях...
Поллються з неба струмені води
І Батьківщини зацвітуть сади!
Роботи буде і бджолі, й митцю,
Й моєму брату - Олександру Матвійцю!
Нестримна сила цвіту тих садів
Перемогти нам допоможе ворогів!
Сади цвітуть, цвіт очі звеселя.
Хай квітне ж наша рідная земля!
ДРУЖБА
Роками дружити - не легко це, друже,
Але і не важко щоб так вже аж дуже!
Зрання пити каву, емейл відкривати...
Погодні умови по Гуглу вивчати...
Єдину подругу інформувати,
Що треба їй знати, а що і не знати..
Чекати тепла щоб до річки рушати,
А може до моря, а може в Карпати.
Короче, хай дружба в повітрі літає,
А Всесвіт з річницею дружби вітає!
ПЛИННІСТЬ ЧАСУ
Так швидко мчать години у добі в останній час,
Я чую часто це від себе і від вас
Чи закрутилася планета ця хутчіш?
Чи ми раніш по ній ходили босоніж
І менше руху надавали без взуття
Тепер немає вороття як і в життя...
Тому прискорююсь і я писати... жити...
Лиш у віршах моїх час можна зупинити
Перечитавши їх. Або недочитати...
І бути вічно в миті тій, де лише свято.
ВІТРЯКИ
На перехресті вітрів,
Переживши віки,
На окраїнах сіл
Ще стоять вітряки.
Вже не крутять крильми,
Зупинивсь для них час,
І приходять тепер,
Як в музеї, до вас.
Ось, завмерши, стоять
Великани сумні.
Світ немов боронять,
Охоронці земні.
ОДНОКЛАСНИКИ МОЇ
Однокласники мої!
Як прекрасно ми жили
Ще коли були малі.
Йшли по два – не в кагалі,
Білі бантики в дівчат,
Хлопці голосно кричать!
Парти, дошка і книжки,
Клумби, гірка і пташки.
Все з часів тих так змінилось…
Шість із нас вже з небом злились.
Раз стрічаємось в п’ять років,
Хоч живемо за сто кроків…
Однокласники мої!
Нас чекають степ й гаї,
Дожидає нас Дніпро!
Вчитель рідний – дай «добро»!
Й будем знов - одна сім’я.
Ви - мої… І весь ваш я…
АЙТІШНИК
Колись, обравши ремесло успішне,
Закінчив універ, він став - «айтішник».
Роботи – море: дистанційна і офлайн!
Захочеш – «Боїнг» програмуй, чи то комбайн.
Пиши бухгалтерську програму чи для звітів,
Чи для поливу огороду, саду, квітів.
І кошти попливли йому на картку,
І може тур купити хоч куди він без запарки….
І вже «айтішник» наш на рівні з Богом…
Та Штучний Інтелект чекав за рогом…
Програми пише швидко дохідні,
Ти дай йому лиш чіткі дані вихідні.
Отож ніколи, хлопче мій, не зазнавайся -
Скоріш суміжної професії навчайся!
|
БАТЬКОВІ
Ти був будівельником в рідному краї,
Твої всі споруди стоять на виду:
Будинок культури, хати і сараї...
Я в приклад десятки їх вам приведу.
Та хобі дитинства все так повернуло,
Що став електроніки ти фахівець,
Всіх теликів марки і радіоли,
Ремонту піддались, бо ти - молодець!
А ще холодильники, варки, музцентри...
На виклик до хат людських ти приїздиш,
Чатуєш новини технічних прогресів.
І от - за комп'ютером ти вже сидиш.
І більшість життя ретрансляторна вежа
До хмар підіймала тебе залюбки.
І вже не звикати дивитися з неба,
Як ми тут живемо - тобі завдяки.
ДРУЖИНІ
На 1 травня познайомились з тобою,
Коли цвів сад, і щебет був птахів.
Співав пісні тобі, а Купидон стрілою
Вже цілив в моє серце із дахів...
А потім ти помчала на навчання,
Букет троянд я під плащем приніс,
З надією і просто сподіванням,
Що щирістю відповіси мені.
А потім Ужгород, і потяг у Черкаси,
І рік кохання. і прийшов той день,
Коли у червні ми побрались в час прекрасний
Та йдем цей шлях весь сповнений пісень.
Родився син, якого ми чекали,
Ти стала лікарем, якого світ не знав,
І я тебе любить не перестану.
Бо Бог мені тебе подарував!
БАБУСІ НАСТІ
Із ранку до ночі шиття вишивала,
Узори барвисто нитками лягали.
Вела господарство, худобу справляла,
Малого мене під пісні колихала.
Співала у півчі церковній і в клубі,
Топила дровами і вугіллям в грубі,
Городи сапала і їсти варила,
На батьківські збори до школи ходила.
В Сибір в літаку ти до мене літала,
- Це що за країна? - в людей ти питала.
І правнуку ти вишиванку пошила,
А потім спинилась і в небо злетіла...
Тепер твої хрестики того шиття
Нас оберігають від злого буття.
ПОГОНИ
З сімнадцяти років ношу я погони,
Із ними проходив усі перегони:
Курсантське життя, офіцерське в Одесі,
А ще міліцейське тяжке та на стресі.
З роками зірки на погонах зростали,
Та відповідальності лиш додавали...
І от час настав - підполковник мундир
У шафу повісив... вже не командир...
Та зір і погонів оте відчуття
Залишиться в мене вже на все життя.
ДОРОГА В КАРПАТИ
Вже в котрий раз сідаю за кермо,
Рушаємо в Карпати! Ні - мчимо!
Дорога кілометрів дев'ятсот
Нас не лякає, ми: водій й пілот.
Нас по дорозі зустрічатимуть міста,
Ми їдем поміж них не менше «ста»...
Черкаси - Умань, Вінниця, Хмельницьк...
Тернопіль файний і Івановий Франківськ...
І ось Долина в передгір'ї розляглась.
Дорога в гори - мрія майже вже збулась.
А потім перескочим перевал...
Міжгір'я... Вниз... Тримаю я штурвал...
І ось вже Хуст за горами стріча.
Ще трішки і Шаян - це наш причал!
ІТАЛІЯ
З дитинства мріяв про країну я одну,
Пісні якої я вивчав і тис струну.
А потім мови тої взяв сертифікат,
І вперше: піца, паста і салат.
Італії відвідав я міста –
Соренто, Ріміні, Неаполь - неспроста,
Венеція і Рим запали в душу.
Тепер я знову повертатись туди мушу...
Бо є в Італії цій магія якась,
Що змушує, щоби я повертавсь.
МОРЕ
О море, море... Мчу до тебе влітку
Щоб змити холоду і втоми бруд.
В твої солоні хвилі всі здобутки,
Що накопичились, як грішний блуд.
Чи тихе ти, чи штормом зустрічаєш,
То все одно мені, бо скучив я
За твоїм подихом - веселим і печальним,
За тим балансом, як у спорті нічия.
НА БЕРЕЗІ ДНІПРА
На березі Дніпра в моїх Черкасах
Я дихаю так легко, як ніде,
Ані в горах, ні на морських терасах,
Ні в лісі осені, де лист паде.
Мабуть тому це дихання найлегше,
Бо в ньому код життєвий тільки мій.
І кожен подих додає, як вперше,
Всю неосяжність й загадковість мрій.
ПИШУ
Навіщо нам писати вірші,
Мовляв, в наш час ніхто їх не читає.
Можливо й читача мого немає?
А я тружусь, верстаю, видаюсь.
Можливо…Та коли я обернусь,
То відчуваю погляди критичні,
Буває – вдячні чи егоїстичні.
Мабуть читають…Може проклинають,
Що взяв перо…Чи ще за що…
Та хай їм грець! Пишу! Нехай там що!
ДОЩ
У вікно мені стукає дощ,
Його краплі ловлю рукою.
Потребує життя наше прощ,
Бог змиває гріхи водою.
Тож під струмені стану води,
До небес здійму руки високо,
Захищу себе від біди
Я сльозами небесного ока.
КРУГОВЕРТЬ
Вечір… Пара… Разом знов...
Серіал… Диван… Любов…
Ранок… Кава… Шлях на працю..
День у день тягну цю тацю!
Та відпустка недалеко…
Чемодан… Вокзал... Аптека
Промайнуло… Відгуло…
Закінчилося бабло…
Знов додому повертаюсь,
І на рік увесь впрягаюсь!
|
