>
Олександр Григорович ЗОБЕНКО
10.04.1923 - 30.04.2005

    Народився 10 квітня 1923 року в селянській родині. Місце народження — благословенна Полтавщина: хутір Баталей Старо-Коврайської сільради (нині — Чорнобаївського району Черкаської області). Після зселення з хуторів із 1934 року проживав у селі Вереміївка, звідки родом батьки Григорій Васильович і Пріська Данилівна Зобенько. Мякий знак у прізвищі напевно загубили в паспортному відділенні.
    Перед війною на відмінно закінчив середню школу, та мрії про подальше навчання обірвала війна... Пережив і полон, і окупацію, і втечу із концтабору, і остарбайтерство... Учасник Великої Вітчизняної війни.
    Після демобілізації з 1947 року жив і працював на Прикарпатті — в місті Городенка Івано-Франківської області в редакції райгазети та власкором "Прикарпатської правди". З 1959 року — на Придніпров'ї, де пов'язав своє життя із Дніпропетровською обласною газетою "Зоря". Спершу був власкором по Новомосковській зоні, а з 1962 і до виходу на пенсію працював заступником редактора цієї газети.
    Член Національної Спілки журналістів України.
    Людина творчої вдачі, ентузіаст і правдолюбець О.Г. Зобенко багато зробив для розвитку журналістики в регіоні. Талановитий літератор, який трудився на журналістській ниві майже шість десятиріч, нагороджений багатьма відзнаками, серед них — найвища журналістська премія "Золоте перо ", орден "Знак Пошани", Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР. Після виходу на пенсію понад два десятиліття Олександр Зобенко активно друкувався в газетах і журналах України, серед них — часописи "Березіль", "Бористен", "Кур'єр Кривбасу", газети "Кримська світлиця ", " Літературне Придніпров 'я ", обласна педагогічна "Джерело", "Літературна Україна" та чимало інших. Співробітничав із ВАТ "Дніпрокнига", підтримував творчі зв'яз ки із обласною організацією НСПУ. Багато письменників Січеславщини завдячують Олександрові Григоровичу за щирі відгуки та глибокий аналіз нових творів у пресі. Написав літературний портрет письменника-патріарха Івана Шаповала (в книзі "З любові і муки...") і став упорядником його книги "Козацький батько". На творчому рахунку О. Зобенка літературний варіант кіносценарію "Плаче кобза... "(Трагедія XX століття). Підготував рукопис книги оповідань і бувальщин "Срібло на спориші", що є його лебединою піснею...
    Уважний спостерігач природних див і люблячий Дідусь Овен, як із гумором називав себе за асоціацією зі своїм квітневим гороскопом, Олександр Зобенко видав дві книжечки для дітей — "Тополиний біль" і "Принц — чуйне серце".
    Нову, другу книжечку про птахів і звірят "Вухатий мудрагель" Олександр Зобенко уклав самостійно, та до її виходу не дожив...
    Помер після тяжкої хвороби 30 квітня 2005 року. Родина Зобенко, сумуючи за незабутнім чоловіком, батьком, дідусем, пропонує увазі читачів цю збірочку, котру з такою любов'ю до людей, рідного слова і природи натхненний оповідач обдумував і писав, про котру наш рідний Олександр Григорович так мріяв...

Післямова до книги „Вусатий мудрагель”    


Закачати книжку     Вусатий мудрагель

     Чарівна

В нашім класі одна Настя.
Та й з тією в нас нещастя.
Бо повірте, що вона
Надзвичайно чарівна.

Чарівнішої нема,
Хлопців зводить із ума.
Тут немає навіть дива,
Бо Настуня "чорнобрива".

Даже Гуров наш "артист"
Написав до неї лист.
Улюбився з усіх сил
Й Агафонов наш Василь

Який має добрий хист,
Й на зароблені монети
Він купує їй конфети.
Даючи їй каже: - "На
Моя Настя "чарівна"!

Я не гордий чоловік
Хоч душею наче дуб
І на тебе ще й торік,
Особливо на твій чуб,
Коли ти помастиш салом
Задивлявся не помалу".

Та влюбивсь не сам Микола,
А замалим не вся школа.
Агафонов Василь
Теж влюбився з усіх сил

В кожний вигідний момент
Насті каже комплімент.
І бере її за груди -
Може колись діло буде...

Є ще класи в нас дев'яті
Там же хлопці теж завзяті.
Є там всякі Івани.
На Настуню всі вони -
Поглядають дуже скоса
На її руді начоси.

А Настуня дуже часто
(В неї бач платок квітчастий).
Усміхнеться, підморгне,
Наче по душі шморгне.

Нашій Насті добре жить,
Вона з Любкою дружить.
Улюбилися в одного
Лимаренка молодого.

І було тут, брат, клопоту
Він їм дав єдине фото.
А вони, щоб помириться
Та рішили поділиться.

Любка бере верхню часть,
Бо вона над нею - "власть".
А Настуні, як "сюрприз",
Остається тільки низ.
Та для неї і нога
Надзвичайно дорога.

Олександр Зобенько, учень 8 класу 
Вереміївської середньої школи     

Вересень був.

Вересень був. Я додому вертав
З заробітків чернецьких далеких.
У левадах лежали покоси отав,
В теплий край відлітали лелеки.

Дуже стомлений я, голодніший вовка
Попід лісою плівся поволі.
Раптом біля грібок я зустрів Головка,
Мого доброго друга по школі.

Цього Колі у школі ніхто не боров,
Хоч науками добре "морили".
Зупинилися ми: "Здрасвуй, друже!" "Здоров!"
То про се, то про те говорили.

Надії свої Коля виклав мені,
Що стипендія буде збільшена.
Потім раптом сказав: "Знаєш ти? Мабуть, ні,
Що померла учителька Фільшина?
Позавчора ховали. На оцих ось грібках..."

Я здригнувся, почувши цю фразу,
Озирнувсь, подививсь по зарослих горбках,
Пізнав свіжий між ними відразу.

Стовп і зірка на нім. Жаль за серце бере.
Якийсь напис в вінках серед листя.
Зайшло сонце уже, а верхів'я дерев
Взолотило, і так золотисті...


Прощання   
 На пам'ять Следю Івану Прокоповичу

З далеких фінських берегів
Встає густий туман.
Серед каміння і снігів
Упав боєць Іван.

Вмирав на сніговім горбі
(Червоний сніг від крові).
Прощальний слав привіт тобі -
Палкий привіт любові.

Дивився в небо голубе
приклавши руку до грудей
І тихо кликав він тебе,
Своє кохання молоде:

"Прости мене, моя кохана,
Свати не прийдуть від Івана,
Але не зрадив я любові...
Прощай життя, юнацькі мрії..."

І чулося в останнім слові:
"Я так любив тебе, Маріє!
Любив... Прощай навіки..."
І він склепив повіки.