Народився 1919 року в с. Вереміївка нині Чорнобаївського району на Черкащині.
|
Батьки Семена Савченка — світлої пам’яті селяни з Вереміївки, що на Черкащині, змалечку наставляли сина: «Будь працьовитим, совісним, щирим душею, шануйся, не сміши людей...» Батьківські заповіді Семен Васильович Савченко виконав. Хоробро воював під час Великої Вітчизняної війни, багато літ працював у державних органах, має одинадцять нагород, зажив пошани в людей, у тому числі й серед читачів «Сільських вістей», автором яких Семен Васильович є протягом багатьох років. Проте однієї батьківської настанови він не дотримався: смішить людей. А це тому, що й батьки сміялися, любили дотепне українське слово. Тож насміявся Семен Васильович на кілька збірок гумору. Його твори відомі у США, Канаді, Англії та ряді інших країн. Дістається від нього чинодралам, пристосуванцям, пройдисвітам, п’яницям та іншому нечистому зіллю. І в свої дев’яносто, які щойно відзначив, Семен Савченко ще козак — продовжує сміятися. Нехай і надалі сміється при доброму здоров’ї на радість людям! Скільки захоче! Із статті в газеті „Сільські вісті” від 25 вересня 2009 року Помер в 2010 році. Похований в рідному селі Вереміївка. |
Володимиром Семеновичем Савченко
ШКОДА ВІД ПОЦІЛУНКІВ
|
Жаль приросту Зауважили на зборах Скотарям Кузьмі й Мелашці: – На телят дивитись сором, Не збагнеш якої масті... Кузьма каже: Ані краплі Самогонницю Улиту Переконує суддя: – Самогонка – це отрута! Укорочує життя... Жінка каже: У привокзальному буфеті Запитує якось Буфетницю Феньку: – Чому порції у вас Всі такі маленькі? Фенька злиться: «Задушевний» лист Написав матусі Женька Задушевного листа: «Добрий день, моя рідненька, Моя нене золота. Я за вас переживаю, З болем в серці й голові... Шліть мені хоч по три сотні, Щоб я знав, що ви живі». Небесна пригода До Києва із Черкас В літаку швидкому Летів батюшка Улас Із гостей додому. Піднялися до небес, В раю побувати? Мимо нього летимо – Можу влаштувати. Панотець перехрестився Знайшов причину Федір часто купував Варі подарунки, Потім з нею розірвав Любовні стосунки. – За злий умисел її, – Своє отримав – Що це, Прокопе, лице В тебе аж заюшене? Шия вся взялась синцем, І вухо надкушене... – Це ми вчора з свояком Та на мене гримав. Але я не спасував І своє отримав. Врятував Заскучали батько й мати... В гості звуть вони синка. І, нарешті, син у хаті! Старим радість, ще й яка! Не надивляться на гостя. Гостював чимало днів, І лише тоді поїхав, Як курник опорожнів. А дружкам казав охоче: Випадок у книгарні Молоденьку продавщицю Бабуся питає: – Скажи, дочко, коли в тебе Єсенін буває? Дівча брови насупило, Дапутат дізнатись хоче, Тож питає в продавщиці: – Що говорить люд робочий, Як купує хліб в крамниці? Як на ціни реагують І промовила невтішно: – Покупці таке говорять, Що й повторювати грішно! |
Вокаліст Захотів Юхимів син Вокалістом стати. Як затягне пісню він – Всі тікають з хати. Дужий голос аж гуде Та й пита в Юхима: – Тож співа синочок твій – Чом ти за дверима? – Та виходжу ж, – каже той. – Як назло Ходять чутки, що з Тернівки Директора Савку Перевели до столиці – Працювати в главку. Поталанило тернівцям, Пан Хома Научав онука Сашу Дідусь Митрофан: – Нині треба усіх старших Називати «пан». Пан Гаврило, пані Варка, Чемно привітай, Не вживай слова «товариш», Паном величай... ...Вбігло в хату, дідусеві Давно пора Гнат Петрович півгодини Доводив на зборах. Що алкоголь для людини – Найлютіший ворог. Що давно пора це лихо Придане Дядька Якова в житті Спіткала невдача: Ніхто дочку не сватає: Бо дуже ледача. От дружина йому й каже: – Є худоба й гроші, Всього дамо за дочкою, Аби зять хороший. Тепер Яків про придане Спокуса Молоденька Валентина Запитала в продавця: – Скільки коштує хустина Найкрасивіша – оця? Продавець подав пакунок, І дуже хвилюється: Візьму, – каже, – а бабуся З вами розрахується. Невелика шишка У Оришчинім диктанті Помилку помітили: Пише прізвище шофера Із малої літери. – Знайшли чого присікатись, – Дивний напис Кіндрат купив цигарок В продавця Микити. На них напис: «Це ваш ворог! Кидайте палити!» – Ти диви, – каже Кіндрат, Змучила любов Левка Поглумився бог з Левка На всі сто процентів: Чотирьом Левко жінкам Платить аліменти! Залишається в руках Просить матір рідну: – Платіть, мамо, на дітей, Поки я окріпну. Певний час допоможіть, |
Святковий подарунок Перед святом їде Віта В купейнім вагоні. Біля неї – її діти: Галя, Петя, Льоня... – Повезу, – каже, – маленьких Льоха не винна Леонід кохає Нату З хутора Засілля. Квапить батька: – Ріжте, тату, Льоху на весілля, А малий Ванько прохає, Завушна освіта Ледаря Грицька Кожуха Педагоги, як могли, З класу в клас тягли за вуха, До десятого тягли. А тепер Грицькова мати Вуз і конфуз Не зачислений до вузу Старший син Попадюків. Хлопець з приводу конфузу, Звинувачує батьків. Уже тиждень не голився, В аптеці Зайшла Гапка до аптеки У суботу зрання: – Щось, – говорить, – прикрутило,! Мабуть на вмирання... Мала їхати до міста, Десь отак пошкодило. Дайте грілку, щоб у неї... Пляшок з вісім входило. «ГІРКО...» (Жартома про серйозне з приводу весільних банкетів) Тракторист Нагірний Сава Женить сина Владислава. Склали списки, підрахунки, Закупили подарунки. Звідусіль звезли брезенти, Фруктів, меду запашного, Птиці, борошна, пшона... Закололи кабана, Готували вінегрети, Щоб удосталь всім було – Не на раз, і не на день: Щоб не гірш, як у людей! А в суботу рано-вранці Та на стравах в основному. Гуків п'яна канонада Все покрила згубним чадом. Кості вухо відкусили, Та гукав крізь сльози: «Гірко!» А Гаврило з перепою Спати ліг на купі гною... Цілий тиждень в Савки людно, Ще й боргів набравсь до трясці! А весілля не вгаває, Чарка знай собі – кружляє... Молоді у тому чаді Здивувався Феодосій, крім зарплати, Кожен день везе до хати Як не обмішки мішок, То картоплі лантушок. Жом, макуху, буряки, Тягне все без перебору. – Хочеш, – каже, – добре жити – Вмій і «колесо» крутити... Біля нього в тому ж дусі – І за прикладом отця Десь поцупив гаманця. Феодосій б'є об поли: |
ЛІРИКА
|
СЛОВО ДО ЮНИХ Перед площею сiльською В шелестi берiз Землякам моїм, героям, Звiвся обелiск. Хоч навкруг життя буяє Квiти принеси: Тим вiдважним, хто загинув, Шану віддаси. Вони теж, як ти, любили Й радощi дорiг... Юний друже! Хто ж для тебе Все оце зберiг? Хто життям життя вiдстояв ТОБІ Заграла в сурми стоголосі Зима над рідними полями. Вербу розплетену і босу Цілує мерзлими вустами. Припала сніжно до ялини – Собі під ноги люто ронить. В гульбі лихій несамовитій Усе живе вона хоронить. Неначе в дикому двобою В моєму серці теж порою, Одна лиш іскра не згасає, Колись запалена тобою. * * * В обіймах бабиного літа Сконала осінь золота. Зима холодна і сердита Над світом косу розпліта. Земля і небо в білій зливі… СПОГАД Зорі закохані в літо, Гаснуть в далекій імлі. Десь чорнобривцевим цвітом Смуток припав до землі. Бліднуть холодні сніжинки В чатах стрімких яворів… Там я колись свою долю – Першу любов свою стрів. Губиться ген за обніжком Гаснуть в далекій імлі. Десь чорнобривцевим цвітом Смуток припав до землі. |
УКРАЇНІ «Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину» Люблю твоє ясне чоло: Твоїх степів безмежну просинь, Серпанок поля за селом, Беріз набухлі соком коси. Твою замріяну весну – Що в серце йдуть на срібних струнах, І кришталевий блиск роси На молодих зелених врунах. Квітучі спалахи садів, Молюся образу твоєму. І в цій любові каяття Не буде у житті моєму. Уклін безсмертю Світлій пам`яті наших земляків ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ. Скільки літ пройшло, як були бої, Канонади грім давно стих. Скільки вас тоді, земляки мої, Не прийшло з доріг фронтових. З молодих дубків вже дуби ростуть Ми несем до вас на вінках. Хай стоїть граніт, скільки сонця світ, Як безсмертя вам у віках. До матері Рівний стукіт коліс, як і часто було, Це мені довелось уже звідать. До домівки я знов, в своє рідне село, Їду матір стареньку провідать. За вікном блискотять електричні вогні, Навівають гудки паровозів, Що десь там у селі, де прожито роки, Мене мати чека на порозі. Стріну рідну свою, і сльоза пропече, ДО ТЕБЕ Я до тебе піснею Лину солов’їною. Вірністю сердечною, Гордо-лебединою; Вишнею розквітлою, М’ятою духмяною, Любов’ю жагучою, Ніжно полум’яною! Простелю до ніг твоїх * * * Посивіла насуплена осінь По зарошених стернях прийшла. Буду жити, щоб їй не Вдалося З мого серця напитись тепла. Щоб дощі нескінченні |
АКОРДИ ОСЕНІ Бачу моря німіючу просинь І згасаючу неба блакить. Значить осінь прийшла, значить осінь… Чогось серце від того щемить. Чомусь серце від того * * * Дні і ночі зажурена осінь Жовтим смутком лягає в гаях Любе літо пройшло, пронеслося, Як та юність далека моя. Та я скніти від того не Тополя Стоїть явір на сторожі Красень серед поля, Біля нього у скорботі Висока тополя… ….вийшла з села стара мати – В небі на світанні. Скільки літ сюди ходила… Це прийшла в останнє. Скільки літ жила надія, Як же мені бути? Хочу, сину, перед смертю Твій голос почути. Чи ти, синку, у поході, В гості виглядала… ...Поки сама серед степу Тополею стала. Незабудки До солдата, що у бронзі Став серед села, Букет ніжних незабудок Мати принесла. Тут колись, в неділю рано, В шумі верховіть На гранітнім п`єдесталі Все живим стоїть. І голубить мати зором Досі не зійшли… Лиш чомусь солдатську каску Зняв із голови. До солдата, що у бронзі |
ГУМОРЕСКИ З ГАЗЕТ
|
Знайшов вихід Сім робіт кинув Дементій, Не працює й нині. Нічим сплатить аліментів Колишній дружині. Залишилося півроку Нема за душею... Мабуть, я цього півроку Ще поживу з нею. Не попадався Оформляють продавцем Якова Липкого, - А ви, бува, не судились? – Запитали в нього. Яків ледь потупив зір, Щоб не липли Запитав Пилип Людмилу: – Що ж воно виходить? Ну чого де твій Данило Такий брудний ходить? Чуб розкудланий у нього Говорить Людмила, – Щоб чужі жінки не липли До мого Данила. Впертий суддя – Більш не буду з дурним жити, – Каже Мотря Сарана, – Прожила з ним десять років Тому, що дурна. – То чого ж вам розлучатись? – |
До чого доходять Продавців кляне Мирон: – До чого доходять? Вони вже й одеколон Водою розводять. Два флакони осушив Кепська справа Поцікавився в Мусія Депутат Панас: «Чи готова до посіву Техніка у вас?». – В нас з ремонтом Зайвий розчин Будівельників на фермі Бригадир питає: – Попрацюємо тепер ми? Розчин є? Немає? Обізвався від присутніх Заява в ощадкасу Пише вам Наталка Бас З хутора Зірниці: – Не тримайте, прошу вас, Вклади в таємниці. Тепер люди не коплять Стане трохи менше, А нам – вибрать жениха Буде значно легше! |
Замерзлий боржник Здибали Павла в калюжі Перед Новим роком. Відтирають, хто як може, Ноги, руки, щоки. А найбільше тре завзято Прогноз Агроном Василь Заноза Добре знається в прогнозах. – Видно, – каже, – ця весна Буде дуже затяжна. Я торік уже в цю пору А догану я вже мав, Ніби в тім моя вина, Що поквапилась весна. Нині ж ще ніхто, ніде На новобудові Запитали піонери У майстра Миколи: – Коли вже ви закінчите Будівництво школи? Третій рік про це одні Та нароблять збитку... Майстер глянув на дітей, Бувши напідпитку, Та як гримне, наче дзвін, |
