Родом з Черкащини, з родини потомствених лікарів та вчителів. Мати Надія Григорівна працювала зоотехніком, а бабуся Ганна Василівна була вчителькою.
Ганна ЗАБІЯКА-БОГУНСЬКА - Наталя ШИМАНСЬКА - Наталія САВЧЕНКО...„Сповідь на перехресті тисячоліть..”Замість вступного слова Я увірвалась у політичне життя як застояний кінь, що знудьгувався за степовою широчінню. Це був суцільний порив, у якому я й прожила ці десять неповторних років, упродовж яких мала щастя робити улюблену справу. Багато зроблено і написано, все творилось легко і радісно. Моїм пером водила українська політична весна. Інколи здавалося, що Вона диктувала мені теми і тексти. Хотілося, щоб і Ви, шановний читачу, відчули ту романтику і невимовний біль, які я прагнула вкласти в слово, за нас, українців, що вкотре виборюють право називатись народом... Тепер настала моя черга лишати слід на землі. Так велять мої предки, я відчуваю цей поклик, а разом і відповідальність. Бо, хоч рукописи часом згоряють, ніщо не зникає безслідно... Свідома того, що український читач є вибагливим і глибоким, а пишуть багато. Тому, зізнаюсь Вам, хвилююсь. Героїня, від імені котрої я пишу всі вірші, замолоду і власноруч поставила собі високу, іноді важко досяжну, життєву планку. Вона - у вічному, можливо, десь безкомпромісному доланні себе, в творенні і пошуку свого високого життєвого ідеалу. Але невідомо, що важче — реалізувати себе чи знайти того єдиного, хто б поділяв ті самі погляди і був на тому самому духовному щаблі, завжди в творчому горінні... Вірші розділені на чотири цикли - за хронологією та тематикою. У збірці є також поезії шістнадцятирічної Наталії Савченко - то теж я, але в дівоцтві. Давно і, здавалось, безнадійно були втрачені ті твори. Щойно вони повернулись до мене крізь роки - життя дарує несподіванки. Непросто було мені розгорнути того старенького зошита, щоб... зустрітися з собою. Побоювалась, чи впізнаємо ми одне одного, чи зрозуміємо? Чи не зрадила я - Теперішня себе -Тодішню? Проте перечитавши написане, заспокоїлась - людина не змінюється, бо стрижень її формується в босоногому дитинстві. Прикро лише, що написані тодішні вірші здебільшого російською мовою - нелегко було дитині протистояти їй. Тодішня втрата настільки болісно вразила мене, що я перестала писати - душа ніби заклякла. І лише нестримні політичні вітри 90-х років знову розбудили мене. Пишу вірші під літературним псевдонімом Ганни Забіяки-Богунської. Бабуся моя, Ганна Забіяка, козацького роду з Полтавщини, вчителька, як кажуть, від Бога - це їй я завдячую своїм романтичним дитинством та високими ідеалами. Село наше, Вереміївка, було розкидане біля дніпровських плавнів. Посеред Дніпра проти села споконвіку - оповитий легендами острів Богун. Ця земля зростила холодноярських отаманів Івана Савченка (Нагірного), Пилипа Келеберду та бунтівного командарма Івана Шарого (Богунського) - життя всіх трьох трагічно обірвалося за радянських часів. Усе в минулому, і немає вороття. Безслідно погублене й те благословенне місце під рукотворним Кременчуцьким морем. Лише в пам'яті сум та на серці рубець... Звідти коріння мого псевдоніму. У книзі представлена також збірка малюнків - це ще одна частина мого життя, мого бачення світу. Починалося з того, що бажала прилучити до малювання маленького сина. І от - скромний результат. На жаль, не довелось пройти відповідної школи - малювала під настрій, душею. Моїм терплячим і творчим вчителем була моя сім'я, і я вдячна їй за те. Хочу подякувати мамі за терпіння, підтримку і любов, якою вона зігріває мене впродовж всього мого свідомого життя, а синові - за розуміння та критику, так необхідну, щиру і безкомпромісну. Маю честь та приємність висловити щиру подяку за цінні поради і критичні зауваження Павлу Мовчану, Дмитрові Павличку, Валерію Кравченку, Станіславу Тетеруку, доктору Ларисі Онишкевич (США), Богдану Рубчаку (США), Богдану Рейнському (США), Степану Олійнику (США); Олександру Шевчуку, Григорію Романюку, Володимиру Удовиченку, Юрію Пересуньку, Василю Шуляку, Василю Петринюку, Людмилі Дмитрієвій, Віталію Вишневському, Олександру Чорноволенку, завдяки яким стало можливим видання цієї книги; а також багатьом іншим, хто допомагав мені на різних етапах підготовки рукопису і, таким чином, долучився до виходу його в світ. З дитинства пам'ятаю бабусину настанову: „А що ж скажуть чи подумають про тебе люди?” Тому, віддаючи на жорсткий і справедливий читацький суд свій душевний порив - першу книгу, мені небайдуже, що скажете саме Ви, чи зрозумієте мене... А разом і себе... Читайте, розмірковуйте, погоджуйтесь чи критикуйте, лише не будьте байдужими... Автор |
|
У кожного життя - шлях до вершини свій У кожного життя - шлях до вершини свій Дорога, що дарована початком В чиїй малій стежині на світанку Були степи, левади, трави, роси... Були бабуся, тіні гордих предків Не маєш права, чуєш, Ти! А на вершині того шляху - І слава, і безслав'я, й спокій. Зриває з ніг шалена течія. Прямуй! Тож якомога довше будь на тій вершині, І руку впевненості простягни всім тим, Хто вже зійшов з тремтячої Голгофи, Але душею він ще там, де Ти... 9 березня 1990 Грудневе У грудні все - у сизому тумані: Світанки, дні і сутінки важкі... Думки і вчинки, настрій - все похмуре, Підкорене вселенській кризі смутку Та безнадійності, безцільності буття... А що - буття? Що - злети? Що - падіння? Син, мама, ідеалів сяйво, Та дальній горизонт невільниці Вкраїни Тримають той політ без страху й каяття. Пройти життєвий шлях творцем, а не рабом Життя пливе нестримно і турботно Встигай лише, рахуй, рахуй рубці життя. Нехай же буде світлим твій подальший путь, Неспокій твій хай стане двигуном тобі... Бо той лише, хто невдоволений собою, Українській родині З канонів, звірених віками, Ми знаємо, хоч серед ночі розбуди – Що сім чудес на світі є, і тільки. Але, я думаю, не врахували мудреці: Є кілька ще перлин, безцінних, вічних, Хоч і не сади Семіраміди це... Я знаю море, ліс і гори. Плекати треба їх, молитися за них – То є родина – батько, мати й донька. Яке це чудо – бачити їх втрьох! Храни їх, Богородице, і дай життя їм довге, |
Воякові, що присягнув на вірність Україні Щасливий день у неньки-України! Воскресла з майже неживих вона. Знесилена, худа, та з краплею надії У сірих, карих молодих очах... Щаслива Україно, ти діждалась - Віками хоч вбивали розум ваш - Щоб ви забули, чиї діти навіть, Та ви зуміли встоять, пам'ять вберегти. Тож дай Вам Бог козацького здоров'я, Розмова з сином Мені якось син докорив дошкульно: – Живеш ти для народу, мамо, Для всіх, для всіх, для мене – ні! – Мій рідний сину; як те пояснити – Тебе люблю, але в твоїй особі Але нема, нема кінця тому всьому. Поки живу, душа болітиме за тебе – За все живе, все суще на землі. Я знаю, скажеш ти: "Високі це слова..." Зболіла вже душа, спокою хоче. Та йде щоразу в бій зі злом... Чи ж є тому кінець? Народе, розігнись… Вдивляюсь в очі незнайомі – Охоплює їх туго міцно, як обруч. Печальні люди, стомлені обличчя... Народе, розігнись. Та й заживи по-іншому – Згадай або навчись. Фіалки і сніг На ту черемшину, на ніжні фіалки, Які ти ще вчора мені дарував, Впав білий, великий... Такий невесняний, нежданий покрив... А я дослухаюсь до снігу, до тиші – До буднів, до життя, до іншого когось... Щоб твої очі завжди посміхались Мені – була б щасливою навіки я. Спрага Що ти зробив зі мною, хлопче? Якими чарами мене причарував? Мов зорі, твої очі наді мною, Зранку до вечора, звечора знов до рання... Чи близько ти, чи я далеко, все одно, |
