Народився і провів дитячі та шкільні роки в селі Веремїївка Градизького району Полтавської області (нині Чорнобаївського району Черкаської області). Колись Вереміївка мала статус містечка і, як відомо, в селі бував Богдан Хмельницький зі своїми полковниками, а пристань на Дніпрі аж до побудови Кременчуцької ГЕС мала назва „Богун “.
|
Народився 28 лютого 1935 року у селі Вереміївка Градизького району Полтавської області (з 1964 р. - с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області).
Професійну освіту здобув у 1959 р., вступивши до Київського училища прикладного мистецтва. У 1965 р. став студентом Київського державного художнього інституту (нині - Академія образотворчого мистецтва і архітектури). У 1972 р. закінчив навчання на графічному факультеті інституту (майстерня плакатного мистецтва професора Т.А. Лящука). Довгий час працював у галузі плакатного мистецтва. Понад 100 виконаних Сергієм Грущенком плакатів з різної тематики вийшли друком у свій час великими тиражами у видавництвах України. На початку 90-х років художник створив серію плакатів на теми Чорнобильської трагедії, голодомору, плакати-портрети відомих діячів культури України, які експонуватися на його персональних виставках. Плакати-портрети митець подарував київським музеям. Зокрема, портрет Тараса Шевченка дістався Державному музею Тараса Шевченка, Василя Стуса - Державному музею літератури України, Катерини Білокур - Державному музею українського народного декоративного мистецтва, Івана Гончара - відповідно музею Івана Гончара. З 1971 р. Сергій Олександрович бере участь у багатьох вітчизняних і міжнародних художніх виставок різного рівня. Персональні виставки: 1985 р. - у селищі Чорнобай. 1985 р. – у Будинку письменників України. 1995 р., 1998 р. - у Гуманітарному ліцеї Київського національного університету. 1995 р. - у Будинку актора. 2001 р. - у Будинку письменників України. Брав участь у семінарах творчих груп у будинках творчості "Седнів" (Чернігівщина), "Паланга" (Литва), "Сенеж" (Підмосков'я). У 1998 р. відвідав музеї та визначні міста Європи: Лувр (Париж), Віденський музей образотворчого мистецтва, виставку шедеврів "Від Сезана до Пікасо" (Відень), а також музеї у Будапешті та Мюнхені. Останнім часом митець працює у галузі станкового живопису. Його твори знаходяться у музейних і приватних зібраннях в Україні та за кордоном. Із книги „Хто є хто”, Київ та регіони, 2002 рік ( економіка, культура, наука ) У 1972 р. закінчив Київський державний художній інститут. Вчителями з фаху були: Т.А. Ляшук, М.Т. Попов. С.І. Грош, П.О. Басанець, О.Д. Басанець, В.І. Сингаївський. З 1970 р. по 1991 р. працював над створенням оригіналів плакатів для друку у видавництвах, з ними ж брав участь у художніх виставках. Плакатна творчість Сергія Олександровича - лаконічна композиція з людським образом. Живопис – поетично-реалістичний; світло в кольорі. Учасник міських, республіканських, всесоюзних і міжнародних художніх виставок від 1970 року. Персональні виставки: у смт Чорнобай Черкаської області (1985) та м. Київ (1995-1998, 2001, 2003, 2005). Картини зберігаються у Чорнобаївському краєзнавчому музеї, Черкаському художньому музеї, Національному музеї Т. Шевченка, Музеї І. Гончара у Києві, Націонаїьному музеї "Чорнобиль", Національному музеї літератури (Київ), Київській школі № 84, Вереміївській школі. Творчість: лінорит "І. Нечуй-Левнцький у Стеблеві" (1968); плакати: "Без минулого немає майбутнього! Символ миру М. Реріха", "Пам'ятники культури - наші духовні маяки" (обидва - 1989), "Живи, Україно" (1995); портрети-плакати: І. Гончара, В. Стуса (обидва - 1993), Т. Шевченка, К. Білокур, О. Довженка (всі 1994); графіка: "Ранок. Ярсмча". "Болгарія" (обидва 1970), "Ранок у порту" (1972), "Балтика" (1975), "Сонячний день. Львів" (1985), "Осінній мотив" (2000); композиція (живопис) у фойє Київської середньої школи № 84 до 120-ї річниці від дня народження Лесі Українки (12 кв. м, 1991); живопис: "Спогад про дитинство" (1977), "Карпатський мотив" (1983), "Зимове сонце" (1988), "Хортиця" (1994), "Андріївська церква", "Жито зелене. Пирогів" (обидва - 1997), "Соняшники", "Вітряк. Вечірнє сонце", "У Стеблеві" (усі - 1998), "Кипариси", "Набережна у Гурзуфі" (обидва - 2002), "Будинок-музей А. Чехова в Гурзуфі", "Серпень", "Зимовий вечір". "Мати" (усі - 2003); портрети: В. Крищенка (1999). Г. Гаркуші (2000), В. Олійника (2003). |
В.П. Підгора, І.Н. Бугаєнко
|
Якщо заглибитися в начебто всім зрозумілі речі, на поверхню випливає те про що чомусь нині не прийнято говорити вголос, а саме: наскільки органічним може бути взаємозв'язок митця з часом, в ім'я чого він має творити?
Для Сергія Грушенка це питання не стоїть "на порядку денному" - буквально в кожному творі ми можемо бачити ненав'язливий діалог з глядачем. Досягається це не лише завдяки простій формі "подачі" краєвиду, але й морально-етичним настановам живописця. Творчість для нього – це передусім робити добро, жити у світі прекрасного. Лінія горизонту є тим образним чинником у творчості художника, котрий єднає його з глядачем на рівні асоціативному, почуттєвому. Скажімо, в картині-пейзажі "Серпень" лінію горизонту ми відчуваємо інтуїтивно, внаслідок чого відбувається своєрідна "співпраця" з авторською візією. Відтак кожний об'єкт зображення ідентифікується з тим, що ми маємо в уяві, а в результаті – з тим, без чого духовне життя наше не може існувати. Окремо слід відзначити краєвиди "Турзуфський дворик" і "Кипариси". Такі пейзажі здатний був створити лише полтавчанин, з якоюсь "одомашненістю", з відчуттям "власного порогу" чи "стежини", сходженої у дитинстві. Ці краєвиди композиційно побудовані від переднього плану, і це єднає їх з образністю народної картини. А моделювання об'єкта зображення "як живим", у силу умовності структури композиції та семантики краєвиду, в кінцевому результаті прибирає змісту багатовимірного й символічного. Скажімо, зображення не стільки куща розквітлого бузку, скільки сакрального дійства у природі, як це ми бачимо в краєвиді "У Ботанічному саду". Варто відтак торкнутися того, що зветься "вибором мотиву" художника. Це те, що зазвичай ми не помічаємо і на що не звертаємо уваги. Як не усвідомлюємо з давніх-давен відоме – "незвичайне криється у звичайному" і, навпаки, "у звичайному – незвичайне". Цією філософічністю увиразнюється вибір "мотиву" Сергія Грушенка. Тобто його простота не така вже й проста, якщо хата, поле, лелече гніздо набувають у його малярських краєвидах пластично структурованої образної мови, котра говорить сама за себе, промовляє мовби з відстані часу ("Дуб в Пирогово"). Отож, образотворчий "мотив" митця виключно інтимний. А тому таким щемливим, чи радше ностальгійним, сприймається те, що виходить з-під пензля художника. |
Григорій МІЩЕНКО, живописець, член КОНСХУ, мистецтвознавець
Твори Грущенка, які прикрашають Вереміївську школу
Експозиція із творів Грущенка
Золота книга України. Освіта. Наука. Культура.
Золотий фонд нації. Мистецький олімп.
5 січня 2015 року в ЦРБ імені Івана Франка відкрито виставку картин відомого українського художника, члена Національної Спілки художників України Сергія Олександровича Грущенка, який мешкає у Києві на Куренівці.
А народився митець 28 лютого 1935 року в селі Вереміївка Полтавської області. У 1959 році вступив до Київського училища прикладного мистецтва. В 1965 році Сергій Грущенко став студентом Київського державного художнього інституту, де у 1972 році закінчив графічний факультет ( майстерня професора Т. А. Лящука). Понад 100 плакатів різної тематики, створених художником, вийшли друком великими тиражами у видавництвах України. А на початку 90-років ХХ століття Сергій Олександрович створив серію плакатів на теми Чорнобильскої трагедії, голодомору, плакати-портрети відомих діячів культури, які експонувалися на його персональних виставках.
На виставці в бібліотеці С. Грущенко представляє свої роботи під назвою «Близьке». Художник малює те, що зазвичай ми не помічаємо: природу рідного краю, людей, квіти, рідну Україну. Найбільша картина на виставці має назву «Моя Україна – країна миру і любові». На ній намальовано блакитне небо, поле пшениці, райдуга з написом Україна. Єдність. За задумом автора у словах Україна, єдність, райдуга – по 7 букв, і це щасливе число скоро об'єднає країну і в ній буде ясне небо, завжди смачний хліб на столі, і щасливо буде жити кожна родина на нашій землі.
Картини художника «Травневий вечір», «Осінь», «Сонячно», «Повіють холоди», «Хата в Києві на Приорці», «Мальви», «Піони» та інші передають усю красу рідної України. Тому таким щемливим, ностальгічним сприймається те, що виходить з-під пензля художника.
Запрошуємо на виставку картин Сергія Грущенка помилуватися краєвидами України та ознайомитись з публікаціями про його творчість.
Виставка картин Сергія Олександровича ГРУЩЕНКА у бібліотеці імені Івана Франка
Грущенко Сергій Олександрович
1964 року закінчив навчання у Київському училищі прикладного мистецтва, паралельно з 3-го курсу — Київсь-кий художньо-промисловий технікум. У 1972 році закінчив навчання у Київському державному художньому інституті. Отримав диплом художника-графіка.
1974 року був прийнятий до Спілки художників України. Виконував замовлення київських видавництв, був учасником художніх виставок. З 1990 року працював як живописець, здебільшого як пейзажист, але виконував і портрети. Брав участь у республіканських художніх виставках. Провів 17 персональних виставок творів. Найбільш вдалою була в Українському домі (2005 p.). Член секції живопису Київської організації Національної спілки художників України.
Персональні роботи художника знаходяться в приватних колекціях громадян в Україні та за кордоном, в Київському музеї Т. Г. Шевченка, в Черкаському, Полтавському художніх музеях, в Чорнобаївському районному музеї, у Вереміївці – в школі і музеї, в Українському гуманітарному ліцеї, в Київській школі № 84.
Близько 30 робіт були представлені в Українському видавничому консорціумі. Художник Сергій Грущенко нагороджений дипломом «За значний особистий внесок у розвиток культури та духовності в Україні». Член Черкаського земляцтва.
Сторінки із книги "Рідний мій Шевченків краю"
Громадське об'єднання "Шевченків край" у м. Києві, 2016 рік
