|
Пам’яті Т.Г. Бойка Тихий голос й досі ще лунає, Образ твій жить буде у серцях. Труд людей ніколи на вмирає, Образ твій не змеркне у віках. Очі лагідні скрізь скельця окулярів Виноградник виростив для нас. І у час навчання, в час ранковий Разом з нами ти заходив в клас. Сад росте... Цвітуть дерево-квіти, * * * Дев’яте травня – свято перемоги! І сльози щастя й смутку на очах. Ти вижив, ветеране, й слава Богу Тягар війни ти виніс на плечах. Страхи війни і роки відбудови, Для внуків і прийдешніх поколінь. Тільки сьогодні зайвими ви стали, Коли від вас залишилась лиш тінь. На вас усі звалилися хвороби Валютні вклади - не життя, а рай. Постійні вояжі, "розборки", сварки, Коли ж настане неподобствам край. На пенсію грошей не вистачає, Він йшов на смерть за краще майбуття. Всім важко зараз жить, він розуміє, Та не збагне одного до пуття - Чому ж одним багато так живеться, Спасибі, що від рабства нас вберіг. Пробач за всі, усі душевні муки, Що старість вашу захистить не зміг. Із святом, батьку, святом Перемоги! Батькові Живе у серці радість Перемоги І сльози щастя й смутку на очах. Ти вижив, витерпів – і слава Богу – Тягар війни тримав ти на плечах. Страхи боїв, період відбудови, Для внуків і майбутніх поколінь. Але для когось зайвими ви стали, Коли від вас зосталась тільки тінь. Коли на вас звалилися усі хвороби Валютні вклади... Не життя, а рай! Постійні вояжі, конфлікти, сварки... Коли ж настане неподобствам край? Вже пенсії на харчі не вистачає, Хоч йшов на смерть заради майбуття. Всім жити важко, добре розуміє, Не в силах зрозуміти до пуття, Чому одним багато так живеться, – Спасибі, що від рабства нас вберіг. Ти вибач нам за всі душевні муки, За давній біль подоланих доріг. Зі світлим днем Захисника Вітчизни! |
Навчило Споживав “сивуху” Гнат, Ніде правди діти. Сам любив “сивуху” гнать, Сам любив і пити. У хліві устроїв куб, І посуду миє, А закваска виграє, Аж у трубах виє. Пара кришку підійма. (Обпекло невдаху), Й поглядає скоса вниз Із хліва, із даху. А Парася, ледь жива - Злизує закваску Та під ребра гамселить Ледь живу Параску. Гнат від тоді перестав * * * Шануймо хліб - це рукотворне диво, Якого завше маєм на столі До нього ставлення є особливе У кожнім місті, селищі й селі. З ним бажаних гостей ми зустрічаєм, І жар липневих, мов тропічних днин. Хліб наш насущний – ліки від хвороби, Домашній оберіг усіх родин. Шануймо хліб від роду і до роду. Його вдихаю ніжний аромат. Хай мир і дружба будуть поміж нами І хліб, і сіль ще сотні літ підряд Шануймо хліб від діда й до онука, * * * Дозвольте, пане, запитати: “Чому рветесь ви в депутати?” Грошей, можливо, Вам замало На хліб насущний наш і сало? Не маєте халупки–хати Як та билиночка у полі? Все навпаки, шановний пане… Виношуєте інші плани. Зайняти владний Еверест, Навести скрізь свої порядки, Творить закони вам придатні, Собі "урвать", "не пасти задніх"... І опісля Про люд простий клялись ви дбати, |
Я голос даю за любовь!.. Любовь - не роман, не балада, не стих, Любовь не терпит шаблона. Её нельзя разделить на двоих, В любви есть свои законы. Любовью надо уметь дорожить, Которая жить помогает, Которая без объяснительных слов, Сердца двух воедино скрепляет. Любовь – это флейта, любовь – это лира, До сорокатрьохріччя ... Ніч темною ковдрою землю встеляє І гасить у вікнах будинків вогні. Не можу заснути… Все щось заважає. А може кохання нуртує в мені. Щось прагну, напевно, у віршах сказати, Бо юності нашій нема вороття. Ти маєш сім’ю: двох синів й чоловіка, Вже в коси твої заплелась сивина. Дозволь побажати здоров’я довіку, Щоб щастя іскрилось, як келих вина. Певец свободы В жестокий век нашествия французов, Во времена двенадцатого года, В тот час, когда громил врага Кутузов, Прозрел поэт великого народа. Его стихи, как трели соловьины, Открыл он первым к реализму путь. И умер он на службе у народа, Но мысли барда вечны, не умрут. Он умер, но стихи поэта, В.Г. Лукиричу Мій юний друже, зупинись, Вчитайся в ці рядки... й потому Людині серцем цій вклонись І рідному шкільному дому. Двадцять чотири славних літ Вимогливим до нас і себе. Він старшим другом був для нас, Хоча й сварив нас при потребі. Таким він був, таким він є |
