>
Ярослав Михайлович Гладкий
    Народився пан Ярослав (на фото з дружиною Світланою та мистецтво-знавцем Володимиром Підгорою) у селі Стронятин неподалік Львова 3 травня 1945 року на Галичині. Рід їх називали малярами - прадід покривав у церквах куполи, розписував церкви. Батьки переїхали в Червоноград і Ярослав почав навчатися у школі №1, яка спочатку знаходилася у палаці Потоцьких (згодом у цьому приміщенні, де зараз музей історії релігії, відбулася перша персональна виставка майстра). Здібності до мистецтва у Ярослава проявилися ще з дитинства: грав на баяні, співав, малював. Після школи вступає до Львівської політехніки, отримує освіту інженера-геодезиста і за скеруванням їде на роботу до Петербурга, у Головне управління геодезії і картографії, працював у Пулковській обсерваторії.
    За сімейними обставинами повернувся в Україну, про що тепер не жалкує, вбачаючи в цьому Боже провидіння. Бо саме в Україні, у Києві, в музеї Тараса Григоровича Шевченка, побачив офорти великого Кобзаря з творів Рембрандта і загорівся бажанням відтворити шедеври світового мистецтва на дереві.
    Упродовж більш як 20 років пан Ярослав удосконалює, шліфує та поглиблює свою майстерність. Не маючи мистецької освіти, майстер чудово володіє різцем.
    Художник-гравер Ярослав Гладкий з пристрастю прагне до мистецтва високого стилю. Він бачить свою мету в тому, щоб величними образами будити душі людей, виривати їх хоч на певний час з буденної суєти. Релігійні сюжети, які домінують в його творчості, вважає вічним багатством, джерелом ідей та тем для будь-якого художника.

З 2010 по 2019-ті роки проживав і творив у Вереміївці.

Ярославу Гладкому
( до 70-річчя)
В полоні творчого горіння,
В обіймах мрій, тривог, бажань
Він творить диво, як натхнення,
Як сплав ілюзій і страждань.

      Вдивляюсь в очі я Мадонни,
      Що випромінюють тепло,
      В обличчя дитятка малого,
      Що сяє щастям і добром.

Бо це дитя є плід кохання
Лиш двох закоханих сердець.
Яка поезія кохання!!!
Сплетіння рук, і губ, сердець...

      Ось Вишгородська Божа Матір
      До лона сина пригорта,
      Як Рафаелівська Мадонна,
      Як дух Всевишнього добра.

Ужвій Наталія, Довженко,
«Любов амурів», Богослов,
Автопортрети і Шевченко
Зорять на нас, земних, з гравюр.
Микола Гоголь і Єсенін,
І Пушкін в Літньому саду,
Дружина вірная Світлана,
Образ Пречистої - «Осанна»...

      Довершеність і неповторність стилю,
      За допомогою найтонших рівчаків
      Дивує всіх дереворит у позитиві,
      Який вражатиме впродовж віків.

Такі таланти родяться не часто,
Їх ангели, напевно, бережуть.
У їх серцях любов горить незгасно,
А Матір Божа вказує їм путь.

      Тож дай вам, Боже, щастя і натхнення,
      Любові, радості на довгії роки!
      Хай Боже зігріва благословення,
      Талант даруйте людям на віки!


03.05.2015 р.
3 повагою Л.В. Комишан


Відкрити сторінку із творами художника-гравера Ярослава Михайловича Гладкого

Ярослав Гладкий


„Зустріч“

    Вчора (24 травня 2023 року) зустрілася з незвичайним і надзвичайним майстром - Ярославом Гладким із Львівщини. Знайома з ним, його творчістю і його дружиною-енерджайзером пані Світланою майже 20 років. Маємо спільних знайомих як от відомий мистецтвознавець Петро Нестеренко. Пан Ярослав не лише віртуозно володіє технікою деревориту, він - винахідник методу різьби по дереву: плоске різьблення в позитиві (дереворит плоскорізьби). Особливість його техніки полягає в тому, що твір виконується за допомогою різьблення подвійних і потрійних перетинів. Штрихи, утворені на дошці в такий спосіб, набагато міцніші, ніж при різьбі прямими рівчаками.
    До Ярослава Гладкого досягнути цього нікому не вдавалося. Вочевидь, технічна освіта (Львівська політехніка) розвинула його схильність до винахідництва, бо й інструменти для своєї роботи він конструює сам. При тому пан Ярослав дивиться на світ очима художника, тонко відчуваючи красу. Цього разу зустрілися не лише на каві. Подружжя Гладких завітало до Національного музею Тараса Шевченка 22 травня - в 162-гу річницю перепоховання поета в Україні - з подарунком. Це портрет Тараса Шевченка, виконаний 2001 року, який на початку 2000-х рр. експонувався в музеї на персональній виставці творів Ярослава Гладкого. Тепер повернувся назавжди. До слова, історію його прибуття цього разу дуже раджу прочитати невдовзі у фейсбуціна сторінці Національного музею Тараса Шевченка! Добрий приклад дарування мав продовження! Петро Нестеренко подарував до зібрання музею колекцію екслібрисів (1000)! Її пан Петро збирав сорок років. Такий день, такі зустрічі, такі друзі!


Тетяна Чуйко - мистецтвознавець,      
працівник Національного музею Тараса Шевченка
     



„Степан Бандера - символ боротьби за волю України.“

        Історики стверджують, що прізвище Бандера в перекладі з іспанської - bandera - є прапор.
    Степан Бандера - видатна гармонійна, неосяжна постать, об’єднана ідеєю, цінностями... Дав ім’я цілому народові.
    Прикладом для цієї непересічної людини був батько - повстанець у рясі - надпотужний і крицовий. Після смерті дружици, залишився вдівцем з сімома дітьми. Андрій Бандера зумів всім дати найпрестижнішу освіту і виховати їх справжніми націоналістами, які були замордовані трьома режимами: польським, німецьким і радянським.
    Не дивно, що син священника мав колосальну внутрішню силу і дух в боротьбі за свободу і соборність України.
    Саме таку людину художник-гравер Ярослав Гладкий вирішив зобразити в своїй творчості. Не просто художнику передати внутрішній світ (маленького за зростом) чоловіка, але особи незвичайної енергетичної сили. Відкритий прямий погляд, який заворожує своєю потугою, чистотою і духовністю. Щоб розібратися і оцінити особливість Степана Бандери художнику довелось прочитати багато історичної літератури про громадське і політичне життя керівника ОУН. Ще варто ознайомитись з 600 ст. авторського тексту Степана Бандери «Перспектива української революції», щоб зрозуміти його геніальність. Володіючи багатьма мовами, керівник повстанців розмовляв українською. На знак протесту на суді в 1935 році в Варшаві Степан Бандера вимагав перекладача, хоча вільно розмовляв польською. Це приклад для всіх українських політиків, які так легко переходять на російську.
    Вдивляючись в погрудне відтворення майстра зосереджуєш увагу на погляді бездоння очей, щирість і відкритість, які відчуваєш. Незважаючи на жахливу долю цієї людини, Бандера залишався привітною, веселою постаттю з гумором. Уявіть собі той факт, що рідні діти не мали права знати справжнього прізвища батька.
    Найтонші й найглибші душевні порухи митець передає завдяки винятковій унікальній техніці. Коли Ярослав трансформує сюжет твору, то обирає дерево таке, щоб золотисті відтінки деревини випромінювали особливу теплоту. Графічна мова майстра дуже складна і на помилку художник немає права. Зверніть увагу на одяг портретованого. Різкі ламані складки (піджака, сорочки) утворюють вибагливу гру світла і тіні. У майстра немає хаотичної графіки, в нього все продумано до дрібниць.
    Це не олійна фарба, яку можна перекрити іншим кольором. Щоб твір був, як можна довершеним майстер застосовує комірну палітру штрихуванням ліній - світлих і темних плям.
    Для художників, які працюють фарбами існує спектр із 7 кольорів, інші похідні. Ярослав працює чорним і охристим кольором самого дерева. За це мистецтвознавці називають майстра: «Аристократ чорного штриха». Як писав найкращий критик України Володимир Підгора: «Потужний митець». Ярослав Гладкий з м.Червонограда демонструє свою волю для втілення теми, немає шаблонності та жорстких рамок обмеження, і колірна, і тональна, і пластична врівноваженість композицій - бездоганна.
    Керівник ОУН Степан Бандера намагався привернути увагу світу до жахливої долі українського народу, віддавши своє життя за свободу і соборність України. Ярослав Гладкий демонструє нам своєю творчістю портрет цієї унікальної постаті. Надіюся, що задум майстра і праця зуміла звеличити по-справжньому великого високодуховного провідника - людини одержимої Богом і ідеєю.

Світлана ГЛАДКА      




„Два Богдани“

    31 грудня 2020 року Ярослав Гладкий закінчив свій твір „Два Богдани“. Це гравюра на дереві в змішаній техніці. Майстер вже сказав своє слово, наполегливо працюючи у власній відкритій технології. Двоє людей-легенд зобразив Майстер це, мабуть, найточніша характеристика національних лідерів.
    Художник-різьбяр проніс через все своє життя шанобливе ставлення до свого земляка Богдана Сильвестровича Ступки, який народився в районному центрі Куликів. Свій творчий шлях Ярослав Гладкий теж починав саме на сцені місцевого будинку культури - граючи на акордеоні в театралізованих виставах. Гладкий, дякуючи Богові, особисто знав Богдана Ступку і його дружину Ларису. Цей потужний Митець в спілкуванні дуже позитивний, добрий і смішний.
    Ми були присутні на зустрічі двох великих митців: Юрієм Герасимовичем Ільєнко і Богданом Ступкою. Їх змістовні настанови закарбувалися в нашій пам'яті. "Реалізувати свої мрії і здібності - це покликання творчих людей. Що робити, щоб життя стало кращим? На це у кожного своя думка. Ми всі маємо право на самореалізацію. "Ільєнко чесно визнав, що Ступці повезло краще, як мені, реалізовувати свої задуми".
    Відчуваючи відповідальність Ярослав дуже хвилювався чи вдасться йому відтворити постать Богдана Ступки і Богдана Хмельницького, обличчя яких не прості, а дуже потужні характерні.
    Богдан Ступка дивовижно перевтілювався з вражаючою точністю, передаючи людське обличчя, постать, яку грав на сцені. Богдан Сильвестрович відзначений всіма можливими званнями, регаліями, преміями. Він реалізовував своє призначення - ніс велику художню місію.
    Гравер Ярослав Гладкий згідний з знаменитим земляком про те, що потрібно в творчості використовувати високу літературу - класику. Творчість Ярослава пронизана світовою і національною культурою, релігійною тематикою.
    Не одразу Богдан Сильвестрович погодився грати у фільмі "Вогнем і мечем" - Богдана Хмельницького. Цей фільм зачіпає трагедію двох народів: українського і польського.
    Коли прочитав сценарій і побачив у режисера Й. Гофмана шанобливе ставлення до історичного діяча і народу - згодився. Хто б як не оцінював Б. Хмельницького, але він єдиний в історії України, за яким піднявся весь народ.
    Сам художник постійно наголошує, що від Богдана до Івана Мазепи Україна була вільною. Гетьман Б. Хмельницький - це шлях великих перемог, гірких поразок і глибоких роздумів.
    У кожного художника є свій почерк, стиль в творчості, а у червоноградського Майстра - своя неповторна техніка - дереворит в позитиві.
    До кожної роботи майстер застосовує іншу індивідуальну техніку, пристосовується до ріжучої дошки і до сюжету, характеру твору, щоб досягти довершеності.
    Спеціалісти стверджують, що Ярослав починає творити з чистого аркуша. Це надзвичайно складно. Як писала мистецтвознавець з Києва Тетяна Чуйко в журналі "Українська культура". Отже, твори п. Гладкого, як явище - не просто рідкісні, а радше унікальні.
    Гладкий народився на землях перетину впливів: гравюри української - стародруків львівських і почаївських майстрів та західно-європейської - його батьківщина Львівщина.

Світлана Дмитрівна Гладка      



„Подяка”

    На сесії Червоноградської міської ради 20 червня цього року мені присвоєно звання “Почесний громадянин міста Червонограда”. Дуже пишаюся цією високою відзнакою, якою поціновано мою творчу працю художника в техніці плоске різьблення в позитиві.
    Дякую усім, хто сприяв моїй творчій реалізації. Насамперед, батькам, дружині Світлані Дмитрівні - своїй Музі і промоутеру. Дякую академікам Петру Кононенку, Івану Дзюбі, видатним мистецтвознавцям - Петру Нестеренку, Володимиру Підгорі, Тетяні Чуйко, Сергію Гальченку, Глібу Юхимцю, Андрію Яремчуку, ректорам Академії МВСУ Ярославу Кондратьеву, п.Моісеєву, колективу Національного музею ім. Тараса Шевченка, ДП “Львіввугілля”, Червоноградській філії Львівського музею історії релігії, її директору Галині Гриник, НЖТ “Прозерок” - особиста подяка Юлії Бурко.
    Окрема подяка мерам міста: Петру Олійнику, Андрію Залівському, шанувальникам моєї творчості, секретарю Червоноградської міської ради Олександру Грасулову.
    Дякую Тамарі Захарко - директору філії Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові, Оксані Подольчак, Володимиру В’язівському (депутату Верховної Ради України -V-VI скликань), Ірині Хлиповці, Мирославу Солдату, Марії Коноплицькій.
    Всім журналістам місцевого телебачення “Бужнет”, журналістам газети Новини Прибужжя”- Світлані Тверітнєвій, Зінаїді Навроцькій Марії Кречківській. Дякую святим отцям о. Дмитру Блажейовському, о.Софронію, патріарху Філарету, о.Іоанну.
    Особлива подяка журналісту телеканалу “Інтер” Станіславу Кухарчуку.
    Бажаю усім людям, які ідуть поряд по життю, підтримують і допомагають - відмінного здоров’я, благополуччя у родинах. Хай поряд вас завжди буде прекрасне і вічне.

Ярослав ГЛАДКИЙ, Почесний громадянин міста Червонограда, художник.
„Новини Прибужжя, 22 серпня 2019 року
 



    Доброю традицією у м. Червонограді Львівсьної області стало проведення фестивалю «Великодні візерунки», який ось уже двадцять два роки поспіль відображає майстерність червоноградських школярів, місцевих митців і шанувальників українських прадавніх традицій.
    2017 рік є ювілейним для міста – Кристинополю-Червонограду виповнюється 325 років! Учасники фестивалю намагались поєднати ці дві теми (великодню та ювілейну) і представили цікаві великодні композиції, що відображають свято Воскресіння Христового та багату історію міста.
    Уже традиційно палац Потоцьких (Музей історії релігії) у Вербну неділю, 9 квітня 2017 року, гостинно зустрів мешканців Червонограда. Цьогоріч у заході брали участь 27 учасників: дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні школи, Будинок дитячої та юнацької творчості м. Червонограда, Школа мистецтв, Студія образотворчого мистецтва при Народному домі, громадські організації «Ніка» та «Промінь надії», авторські виставки.
    Серед авторських робіт були представлені дві роботи відомого українського гравера Ярослава Гладкого: «Тарас Григорович Шевченко, молоді роки» та «Гертруда-Христина Потоцька». Робота «Гертруда-Христина Потоцька» висвітлює одну з історичних подій давнього Кристинополя, а саме – нещасливе та трагічне кохання одного із його власників Станіслава-Щенсного Потоцького. І саме ця робота в майбутньому могла би доповнити експозицію музею.

Виставка робіт у палаці Потоцьких (Музей історії релігії) у Вербну неділю, 9 квітня 2017 року

Підготувала до друку Зінаїда Навроцька    
"Новини Прибужжя"    
28 квітня 2000 року    


Чотирьом відомим червоноградцям присвоєно звання
“Почесний громадянин міста Червонограда”

    Депутати присвоїли звання “Почесний громадянин міста Червонограда" Адаму Бачі (посмертно), Ярославу Гладкому, Миколі Булику (посмертно), Андрію Філіну.
    Директор Червоноградської філії Львівського музею історії релігії Галина Гриник (музей подав подання на присвоєння почесного звання Адаму Бачі та Ярославу Гладкому) надала кожному вичерпну характеристику. - Місто дійсно може пишатися такими неординарними постатями як ці два митці, - сказала Галина Гриник. - У 50-х роках сім’я Адама Бачі переїхала в наше місто. З 1961 року і до самої смерті - 1997 року він працював художником дому "Просвіта". Талановитий педагог та вихователь, був керівником студії образотворчого мистецтва, завдяки йому студія дістала звання "народна". Ініціатор створення в нашому місті музеїв, художньої школи. Автор Герба Червонограда. Дружина Адама Бачі Елла Сенчукова-Бача, яка прийшла на сесію, свого часу подарувала музею півсотні робіт художника. Цього року його полотна під назвою "Адам Бача - живописець шахтарського міста Червоноград" виставлятимуться у музеї Кам’янського.
    Про Ярослава Гладкого в мистецьких колах давно говорять не інакше, як "ця людина здатна подивувати світ". Оригінальна, неповторна техніка плоского різьблення по дереву в позитиві - аналогів якій важко знайти в світі. Понад 40 років митець творить свої шедеври, в колекції, яка мандрує усією Україною і за кордоном - понад 60 робіт. Одну зі своїх робіт художник планує подарувати Червоно- градській міській раді. Це портрет Тараса Шевченка, який невдовзі стане окрасою сесійної зали.
    За колективним поданням ГО "Самооборона", Західно-Бузького Куреня Прикарпатської Січі Українського козацтва, Спілки шахтарів-інвалідів, ГО "Єдність" на звання “Почесний громадянин міста Червонограда’’ представлено Миколу Булика (посмертно) Колишній депутат Червоноградської міської ради, спортсмен та людина, що завжди вирізнялася активною громадянською позицією - таким запам'ятали Миколу Тимофійовича в нашому місті.
    За колективним поданням депутатів зокрема, від фракції "Самопоміч" з пропозицією удостоїти почесним званням було запропоновано кандидатуру черво- ноградця Андрія Філіна. Спортсмен-плавець у березні цього року представляв Львівщину на Спеціальній олімпіаді в ОАЕ та виборов три медалі - одне "золото" і два "срібла".
    Вручення нагород відбудеться на День Незалежності України.

„Новини Прибужжя, 27 червня 2019 року  



У світі унікальних дереворитів

      1996 року в Червоноградській філії Львівського музею історії релігії (палац Потоцьких) відкрилася перша персональна виставка Ярослава Гладкого, на якій відбулося знайомство мешканців шахтарського міста з його нетрадиційною творчістю. Та минув час, і цього року художник, про якого цілком справедливо говорять, що він здатний подивувати світ, отримав відзнаку «Почесний громадянин міста Червонограда». Її було вручено відомому майстру унікального різьблення на дереві Я. Гладкому міським головою Червонограда Андрієм Залівським під час святкування 28-ї річниці Незалежності України. Численні друзі та шанувальники творчості Ярослава Михайловича привітали його й побажали нових творчих звершень, любові й опори від рідних. Художник-гравер, в свою чергу, шляхетно подякував усім, хто сприяв його творчій реалізації, починаючи від батьків, дружини Світлани Дмитрівни, мистецтвознавцям і журналістам, музейним працівникам, міському голові та всім, з ким крокував по життю.
      А починався творчий шлях Ярослава Гладкого, який народився на Львівщині в 1945 році, зі знайомства у Державному музеї Тараса Шевченка з офортами Великого Кобзаря, виконаними за творами Рембрандта. Вони справили на майбутнього художника незабутнє враження й сприяли тому, що він загорівся бажанням і собі відтворити шедеври світового мистецтва. Але техніку виконання обрав незвичайну — різьблення по дереву в позитиві, тобто без використання цієї основи для відтворення численних відбитків. Для цього існує сучасна комп’ютерна техніка з її широкими можливостями. З того часу митець пізнав солодкі муки творчості, які тримають його в полоні й понині. Спочатку, за прикладом давніх різьбярів, Я. Гладкий захопився копіюванням живопису Рубенса і Рафаеля, графіки Г. Доре, А. Базилевича, вдаючись до нетрадиційної гравюри на дереві. На відміну від давніх граверів на дереві, митець обрав для своїх творів прямо-таки велетенські розміри. Так, композиція «Мадонна делла Седдіа», створена 1981 року, має 116x90 см, «Блаженні чисті серцем» (1992, 117x92), «Забави: любов амурів» (1995, 116x190), «Іоан Богослов» (1999, 162x144), «Осанна» (2001, 166x146), Т. Шевченко: «Встань же, Боже, суди землю і людей лукавих» (2001, 163x89). Віддаючи перевагу великим розмірам для своїх творів, Я. Гладкий витрачав чимало зусиль і часу, добре розуміючи, що під прицілом шанувальників його творчості буде кожен сантиметр дошки. Сам процес творення гравюр надзвичайно складний і потребує від художника високої технічної й художньої майстерності (всі інструменти митець виготовляє власноруч). Особливість його філігранної техніки полягає в гармонійному поєднанні текстури дерева й затонованих штрихів, а ще вона унікальна тим, що виконується за допомогою різьблення подвійних та потрійних перетинів. Штрихи, які утворюються на дошці за допомогою такої техніки, набагато міцніші, ніж у звичайній різьбі прямими рівчаками. Висока професійна майстерність художника надає пластичної виразності всім елементам гравюри, яка по-різному сприймається як при денному, так і при вечірньому, штучному освітленні. Я. Гладкий вміло організовує чорний і білий простір, принцип взаємодоповнюючої гармонії чорного й білого, складає декоративну сутність графічного мистецтва, на відміну від живопису, де кольором послідовно заповнюється вся площина. Працюючи над чорними і білими штрихами, художник надає їхньому співвідношенню напружену конфліктність, спокійну рівновагу, самі різноманітні інтонації.
      Майстер «золоті руки» Я. Гладкий виконав понад 40 оригінальних композицій в деревориті. Вони стали окрасою виставкових залів від Києва до Червонограда. Перше знайомство киян та гостей столиці з його творами відбулося в Національному музеї Тараса Шевченка, згодом у Національній академії Міністерства внутрішніх справ України, Будинку вчених. Тривалий час експонування дереворитів в академії надихав молодих курсантів та відвідувачів академії на добрі справи. «Високий хист творити красу і добро — вроджена спрямованість художнього смаку», — відзначав колега Ярослава Гладкого львівський художник Ігор Копчик, який добре знається на художньому тисненні на шкірі.
      Важливим етапом у творчості Я. Гладкого стало проживання в селі Вереміївка на Черкащині, де за активної підтримки дружини Світлани він продовжує удосконалювати та поглиблювати свою майстерність. З великим успіхом пройшла його персональна виставка в 2012 році в Черкаському обласному художньому музеї. Працюючи у старовинному козацькому селі, художник створив низку нових дереворитів: «Забави Ісуса та Іоанна Предтечі», «Великомучениця Свята Варвара», «Дочка Таня», «Гертруда — Христина Потоцька», «Портрет митрополита А. Шептицького», «Т. Г. Шевченко — молоді роки». Та митець не поривав своїх зв’язків з земляками, отож ці та інші твори побували на ювілейній виставці в Червонограді у палаці Потоцьких (Музей історії релігії) на Вербну неділю 2017 року (шахтарському місту виповнилося 325 років). Варто нагадати, що Я. Гладкий свого часу закінчив Червоноградську СШ №1 та «Львівську політехніку».
      Його творчий шлях розпочався не одразу. Після закінчення Політехніки працював в астрономічній обсерваторії Львівського університету ім. Івана Франка, де малював карти зоряного неба, а потім «малював» маркшейдерські карти у шахтах Якутії та Червонограда, та останні 30 років Я. Гладкий твердо стоїть на мистецькому шляху. Перед його майстерно вирізьбленими іконами, зазначають вражені відвідувачі, можна годинами стояти, милуватися... і молитися! Крім ікон, біблійних сюжетів є у Я. Гладкого портрети класиків української і світової літератури, сучасників.
      Ярослав Гладкий постійно знаходиться в полоні творчого горіння. Маючи за плечима неабиякий досвід, прагне до мистецтва високого стилю. Він бачить свою мету в тому, щоб величними образами будити душі людей, переносити їх у світ високого мистецтва. А релігійні сюжети, які займають важливе місце в його творчості, вважає вічним багатством, джерелом ідей та тем для будь-якого художника. Його ікона свята великомучениця Варвара — покровителька всіх гірників — нині є окрасою церкви святої Варвари в Червонограді.


Петро Нестеренко  



    У перших своїх роботах пан Ярослав використовував неоціненну спадщину світового мистецтва, але інший матеріал - дерево - надав творам іншого звучання і змісту. Майстер зробив нетрадиційну гравюру на дереві. Як відмітив один із фундаторів вищої художньої освіти в Україні професор Бойчук, «не треба боятися переймати (запозичати) в іншого, а треба прагнути зробити краще».
    Митець винайшов свій унікальний метод різьби по дереву, аналогів якому немає у світі. Це плоске різьблення в позитиві - стиль дереворит, так званої плоскорізьби.
    Неповторна філігранна техніка унікальна тим, що виконується за допомогою різьблення подвійних та потрійних перетинів, які, за твердженням фахівців, виконати на дереві взагалі неможливо. Штрихи, які утворюються на дошці за допомогою такої техніки, набагато міцніші, ніж у звичайній різьбі прямими рівчаками. Кожен рівець майстра не вилущується, бо він продумано зв'язує їх між собою.
    Видатні світові митці виконували гравюру в такий спосіб тільки на папері пером. Процес створення цих гравюр багатогранний та складний, вимагає від художника технічної і художньої майстерності (до речі, усі інструменти виготовлені майстром власноруч).
    Гравюри п. Ярослава світяться подібно гранованим діамантам, зображення - чітке, воно підкреслює велич образів та мудру красу. Контрастний фон віддає мерехтливим золотом. Різкі ламані складки одягу утворюють вибагливу гру світла і тіні.
    Митець створив свій неповторний світ гравюри на дереві. Придивіться до нього пильніше - і ви це побачите. Це мистецтво вільної людини з глибинним усвідомлення віри в Бога.
    Приглядаючись до плетива ліній, що творять шати на гравюрах «Святий євангеліст Іоан Богослов», «Осанна», відразу важко повірити в те, що матеріалом слугує дерево. Пан Ярослав вибрав цей матеріал тому, що не холодний метал чи синтетичний лінолеум, а живе дерево дає можливість найбільш повно реалізувати задуми художника.
    Про одну з робіт - «Осанна» - варто розповісти окремо. Сама назва в перекладі з єврейської мови - спаси нас! Читаючи твори О. Пушкіна, автору прийшла ідея створити свою гравюру з образом Пречистої і Ісуса. Автора вразили бажання поета, їх глибина та актуальність:
            «Одной картины я желал быть вечный зритель,
            Одной: чтоб на меня с холста, как с облаков
            Пречистая и наш Божественный Спаситель
            Она с величием, Он с разумом в очах
            Взирали, кроткие, во славе и в лучах».

    Прекрасний образ Пречистої вражає своею безмежною скорботою. Автору вдалося досконало передати в Ній усе - простоту, невинність, скромність, спокій. Величні та серйозні очі сповнені сльозами скорботи. Погляд Богородиці заворожує. Він звернений до Спасителя, передає безмежну материнську любов та муки співучасті за долю Божого Сина, який взяв на Себе безмірний тягар гріхів усього світу. Пресвята Діва Марія перейшла крізь усі страждання, крізь які мала пройти мати Святого. Як Спаситель, Богочоловік, що покірно прийняв свою участь, пройшов Хресну дорогу і погодився на добровільну смерть, щоб її подолати.
    На перший погляд здається, що Богоматір подібна до відтвореної в роботах Рафаеля, Васнєцова - настільки вона типова. Але це лише на перший погляд, бо художник в гравюрі «Осанна» втілив у дерево свою, неповторну Пречисту. З допомогою найтонших рівчаків різьблення автор передав витончену постать Матері з всеперемагаючою любов'ю.
    У цьому творі вражають лаконізм композиції, простота і ясність кожного образу. Ісус - це невичерпне джерело гуманної мудрості, яке живить людей протягом усього життя. Художнику вдалося передати всепідкоряючу силу неземних очей Ісуса, які тримають в полоні хвилюючих почуттів і викликають приплив надзвичайної енергії. Відчуваєш вищу силу, яка дає надію на спасіння, очищення, сцілення і відродження людства. Як сказано у Біблії: «Пророком був, могутнім у ділі й у слові перед Богом і всім народом».
    Схилені постаті 30-ти ангелів гармонійно заповнюють картину. Хоч вони возносять Ісуса увись, до Сонця, до Бога-Отця, все ж Мати оплакує Сина. Але не смутком втрати віє від гравюри, а всепереможною силою життя.
    Пластична виразність усіх елементів гравюри розрахована на їх сприйняття при контрастній грі світла й тіні в різних умовах, як при денному, так і при вечірньому, штучному освітленні. (До уваги фахівців: кожна окрема деталь виконана фахово і досконало - феноменальне відчуття міри, пропорцій, перспективи). Для такої техніки гравюри за форматом є дуже великі. Кожний сантиметр різьблення вимагає від майстра колосального терпіння, здоров'я, титанічної праці і часу.
    Як відмітив львівський художник Ігор Копчик (працює у техніці «художнє тиснення на шкірі»), - у майстра вроджена спрямованість художнього смаку, високий хист творити красу і добро. Тільки надзвичайна людина, унікум, самородок, може працювати над картиною (гравюрою) від 3 до 7 років і не боятися, що за цей час може зникнути іскра Божа. Картини фантастичні. Це вже не аматор, а справжній професійний митець. Майстер!
    Для Ярослава Гладкого кожна емоція, інтелектуальний вияв, подія мають історично обумовлене підгрунтя. Саме воно, у співставленні з явищами сучасності, є збудником творчих переживань митця, його надій на майбутнє.
    Сам великий Тарас Шевченко вважав гравюру вершиною майстерності художника і навіть наприкінці свого життя хотів відійти від живопису і повністю зайнятися гравюрою.

    «Розповсюджувати за допомогою гравюри славу славетних художників між неознайомленими в таїнства мистецтва любов до прекрасного і доброго. Це ... безкористива послуга людині».
Т. Г. Шевченко. Повне зібрання творів в 10 томах, в-во Академії Наук УРСР, К., 1949-1957, т. VI, ст. 143.
«Високе мистецтво сильніше діє на душу людини, сільніше ніж сама природа».
Тарас Григоровия Шевченко, "Художник".

Світлана Дмитрівна Гладка      



ПРО ЧЕРВОНОГРАДСЬКОГО ГРАВЕРА ЯРОСЛАВА ГЛАДКОГО НАПИСАЛА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

    У 96-му році перша персональна виставка Гладкого стала відкриттям для мистецтвознавців, адже майстер працював у техніці різьблення, аналогів якій немає. Пройшло десять років і його ім’я поставили поруч з відомими людьми України.
    Енциклопедія Сучасної України, задумана як перше багатотомне видання про Україну у всіх вимірах від початку 20 століття до сьогодення – подає історію держави у подіях, інституціях, установах, поняттях та персоналіях. П’ятий том вийшов наприкінці 2006-го року за державним замовленням, а фінансову підтримку надали Міжнародний фонд „Відродження” і Фундація приятелів України США.
    За десять років персональні виставки Ярослава Гладкого відбулися неодноразово у Червонограді, Сокалі, Львові та Києві. Цікаво те, що частина творів з колекції майстра вже п’ятий рік перебуває в Академії внутрішніх справ, у києві, у найкращому виставочному залі одного з приміщень і, вочевидь, під надійною охороною. Окрім того керівництво Академії допомагає з транспортуванням картин по місту та на інші виставки, а подружжю Гладких тут люб’язно пропонують проживати в готелі Академії. До речі, за словами Світлани Гладкої, дружини майстра, найближчим часом роботи Ярослава Гладкого презентуватимуть у Національному музеї Тараса Шевченка та у хлібному залі історико-культурного заповідника „Софія Київська”. Допомогти доправити нові твори майстра з Червонограда до Києва також пообіцяли ав Академії під час останньої зустрічі, яка відбулася наприкінці грудня.

Галина Пахомова  



Нова ікона Майстра - в Музеї шахтарської слави

    Минулого понеділка відомий художник-гравер Ярослав Гладкий в Музеї шахтарської слави презентував свою нову роботу - ікону святої великомучениці Варвари. І це знаменно, адже саме свята варвара є покровителькою і хоронителькою працівників усіх небезпечних професій, серед яких і шахтарі. Першими нову роботу Майстра-"аристократа чорного штриха" побачили працівники служб ДП "Львіввугілля".

Світлана ТВЕРІТНЄВА  
"Новини Прибужжя" 18 грудня 2014 року
 

    У музейній світлиці свята Варвара – на чільному місці. Не лише її лик, а й вся вона випромінює світло – адже роботи, створені технікою "в позитиві", світлі, від ікони промениться якесь внутрішнє тепло. Працівники держпідприємства ще перед початком презентації довго стояли перед роботами майстра, адже разом із новим твором він привіз і величну ікону Матері Божої Кристинопільської та роботу "Забави Ісуса Христа та Івана Хрестителя", а потім з великим зацікавленням слухали виступи.
    Відкрила презентаційне свято Марія Коноплицька, керівник прес-служби ДП "Львіввугілля”, і надала слово директору Червоноградського музею історії релігії Галині Гриник. Уже кілька років творча співпраця поєднує цей музей і шахтарські колективи, її результат – неодноразові виставки на шахтах і в адмінкорпусі держпідприємства. Цього разу Галина Гриник представила художника, наголосивши: це унікальний і неповторний майстер.
    Тим, чим займається він, не займається ні один митець у світі. А ще – надзвичайно добра і скромна людина. Своїми роботами він прославляє той край, ту землю, де народився, де живе і працює.
    Галина Гриник розповіла про традиційне канонічне зображення святої Варвари, наголосивши на особливостях, які використав Ярослав Гладкий. Художник зобразив святу з чашею, бо ми звертаємося до Варвари з молитвою, щоби вона нас вберегла від смерті, не прийнявши Святого Причастя.
    Слово мав і сам майстер. Він признався: у його творчості нема нічого випадкового. Сорок років тому дружина Світлана підагітувала його поїхати в Київ. Вони тоді вперше побували біля мощей святої Варвари у Володимирському соборі, а потім одразу ніби якась невидима сила скерувала їх в Музей Тараса Шевченка.
    Саме там я вперше побачив його офорти, - розповів Ярослав Гладкий. І наголосив: Шевченко дуже цінував гравюру, він казав, що це найпрекрасніший з усіх видів образотворчого мистецтва.
    Художник не лише захопився гравюрою, але й техніку свою придумав – дереворит у позитиві. Вирізьблений таким чином рисунок міцний, він ніби скріплюється перетинками ліній, дерево ніде не лущиться.
    У новій роботі Гладкий вперше застосував фарби і сусальне золото. Лик Варвари різьбив в останню чергу, бо його робити найскладніше, під спеціальні лекала. Коли тільки полакував ікону - з ока святої витекла ніби сльоза, при світлі видно "доріжку". Цей образ, признався майстер, йому дуже близький і зрозумілий, адже він сам 29 років пропрацював маркшейдером, зокрема, і на четвертій "ВМ".
    Щиро дякував митцю за його творчість, за презентацію чудових робіт керівник ДП "Львіввугілля" Ярослав Шаварський. І висловив сподівання, що такі зустрічі відбудуться ще не раз. Дружина Ярослава Гладкого Світлана подарувала очільнику держпідприємства альбом про творчіть художника "Аристократ чорного штриха".



В полоні творчого горіння

    Ще якусь сотню років тому будь-яка ілюстрація починалась з художника-рисувальника і закінчувалася художником-гравером, який інтерпретував рисунок на дерево, мідь або камінь. Дивовижною майстерністю вражають штрихові рисунки або тонові копії картин, виконані граверами на початку XX століття, вирізані на пальмовій чи березовій дошці. При цьому майстри намагалися якомога точніше передати і об'єм, і повітряну перспективу, і світлову тональність оригіналу. Підручники географії, фізики чи хімії, за якими навчалися Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Олександр Пушкін, також були ілюстровані гравюрами, що виконували з рисунків чи картин відомих художників.
    Мистецтво гравірування існує й сьогодні, але жодний вид гравюри - офорт, мецо-тинто, ксилографія - не в змозі конкурувати з технічним прогресом, його воістину вражаючими можливостями. Комп'ютер нівелював таку, здавалося б, вічну галузь мистецтва, як книжкова графіка. Але і сьогодні продовжують працювати у різних графічних техніках окремі майстри. Серед них є художник, який не схожий на інших. Це автор високомистецьких творів Ярослав Гладкий з Червонограда Львівської області. Він не має художньої освіти (за фахом - інженер-геодезист), зате має незвичайну обдарованість. Народився Я. Гладкий 3 травня 1945 року в селі Стронятин, неподалік Львова, де його рід здавна вважали малярським. Прадід Теодозій Гладкий розписував церкви на Львівщині та Івано-Франківщині. Його священномалювання дійшло до нашого часу. 1904 року він виконав чудовий внутрішній розпис у церкві святої Параскеви в селі Шешори.
    Свого часу Ярослав Гладкий відкрив для себе мистецтво гравюри у музеї Тараса Шевченка в Києві. Його назавжди полонили офорти, виконані Т. Шевченком, першим академіком української гравюри, за мотивами творів Рембрандта. Спочатку, за прикладом давніх різьбярів, він захопився копіюванням живопису Рубенса і Рафаеля, графіки Г. Доре, Ф. Константинова, А. Базилевича, вдаючись до нетрадиційної гравюри на дереві, - це плоске різьблення в позитиві з тонуванням заглиблених місць- штрихів. Відбитки, як відомо, роблять з дошок, гравіруючи зображення в негативі.
    На сьогодні Я. Гладким виконано 30 оригінальних композицій в деревориті. Майже всі вони експонуються у виставкових залах Національної академії Міністерства внутрішніх справ України. Відмінним і нехаоактерним є те, що автор надає перевагу великим форматам для своїх гравюр, хоча це, безумовно, потребує додаткових зусиль і ускладнює творчий процес. До таких творів належать: "Іоан Богослов" - 162х 144 см, "Осанна" - 166 х 146 см, "Т. Шевченко: “Встань же, Боже, суди землю і людей лукавих" - 163 х 89 см. Для порівняння - 14 гравюр Альбрехта Дюрера до Апокаліпсису, виконані ним на дереві між 1496 і 1498 роками, що називається на одному диханні, мали розміри 39,5 х 28,5 см. Однак, мета і завдання цих митців, щодо використання творів, - різні. Якщо видатний німецький художник був зацікавлений у тиражуванні своїх творів в якомога більшій кількості (реалізовувати їх йому допомагала навіть дружина), то у Ярослава Гладкого інші прагнення. Гравіруючи дошки, він не ставить за мету тиражувати свої твори, можливо в такий спосіб підкреслюючи важливе значення найдавніших мистецтв та упереджуючи процес нівеляції в результаті технічного прогресу, який дозволяє без втрат збільшувати графічний твір навіть до масштабів монументальних панно та тиражувати його в необмеженій кількості. Майстер робить різьблення на дошці лише в одному авторському примірнику, непередбачаючи тиражування. Традиційний спосіб виконання графіки для митця має особливий сенс пов'язаний із рукотворним одухотворенним процесом прояву особистої творчості.
    Перше знайомство киян та гостей столиці із своїми творами Ярослав Гладкий розпочав з експозиції у Національному музеї Тараса Шевченка, згодом у Національній академії Міністерства внутрішніх справ України, Будинку вчених і знову в гостинних залах академії. Вони й зараз надихають молодих курсантів та відвідувачів академії на добрі справи. Можливо, спілкування з дивовижними дереворитами майстра в середовищі, що формує характер, вдачу людини, залишить певний слід у підсвідомості. Мистецька діяльність - не примха майстра, вона корениться в його внутрішній необхідності втілення його емоційних вражень безпосередньо в художніх творах. А кожна глибока емоція - це насамперед бажання зробити комусь щось приємне, добре. Так, 2004 року Ярослав Гладкий вигравірував на дереві портрети президента Віктора Ющенка і свого земляка - львівського губернатора Петра Олійника та подарував їм. На той час митець вже заявив про себе як досвідчений художник.
    Я. Гладкий, з його пристрастю до мистецтва високого стилю, духовно збагачує душі людей, робить їх більш шляхетними. Згадаймо хоча б його вишукані гравюри, що оспівують теми материнства: "Блаженні чисті серцем" (1992), "Забави: любов амурів" (1995); жіночі образи за мотивами "Енеїди" (1997), "Поезія кохання" (2000), "Плоди кохання" (2001) та інші.
    Останні дві роботи оспівують глибину почуттів, витонченість сердечних порухів закоханих. Вони випромінюють весняну чистоту й полохливість юних сердець і заворожують своєю щирістю й красою материнства. Глибинне звучання творів майстра досягається гармонійним поєднанням текстури дерева і затонованих штрихів.
    Здатність Я. Гладкого в своїх творах переходити до гострої диференціації зображення, до стерео¬скопічної об'ємності в передачі рис, зумовила розмаїття його художніх вирішень. Наприклад, у композиціях: "Мадонна делла Седдіа" (1981), "Іоан Богослов" (1999), "Т. Шевченко: "Встань же, Боже, суди зем¬лю і людей лукавих" (2001), "Пушкін у Літньому саду” (2003); портрети: Віктора Ющенка і Петра Олійника (2004), "Наталія Ужвій" (2005), "Микола їоголь" (2005), "Олександр Довженко" (2006).
    За основу портрета нашого земляка, геніального письменника Миколи Гоголя, художник обрав прижиттєвий портрет, виконаний з натури санкт-петербурзьким митцем Федором Моллером у 1841 році, в Римі. Це був період, коли Гоголь прагнучи виглядати якнайкраще, одягнув сюртук, у якому його ніколи не бачили ні до того, ні опісля, розтягнув по жилету довгий бісерний ланцюжок. Проте вирази обличчя портретованого на роботах Ф. Моллера і Я. Гладкого - докорінно відрізняються. У Моллера - відтворена людина серйозна, впев¬нена, мудра і водночас із саркастичною посмішкою, яка ніколи не була головною приналежністю гоголівського обличчя, хоча Гоголь просив Моллера написати його з веселим обличчям. У червоноградського художника письменник постає світлим і радісним, жартівливо-веселим, таким яким він був в часи видання "Вечорів на хуторі біля Диканьки" (1831). Його очі сповнені тепла і доброти, вуста усміхнені. Михайлівська церква Видубицького монастиря, на другому плані композиції, є важливим елементом сюжету та доповнює характеристику образа. Це не лише свідчення любові Гоголя до древнього Києва, а й нагадування про його релігійність. При цьому основний акцент спрямовано на портретну характеристику видатного письменника.
    У пошуках матеріалу для створення образу видатного кінорежисера, письменника Олександра Довженка подружжя Гладких завітало на кіностудію його імені. Хотілося зробити портрет генія кінематографа усміхненим, але такої фотографії не знайшлося. Тому О. Довженко постає в роботі Я. Гладкого як людина спокійна, врівноважена і водночас рішуча. Його погляд серйозний, трохи похмурий, вказує на вольовий характер. Кінорежисер занурений у тяжкі роздуми і, здається, саме зараз скаже: “Не одніми в мене творчості, все інше одніми, моя українська доле".
    Свого часу дослідник творчості Я. Гладкого київський мистецтвознавець Володимир Підгора відзначав серед портретних композицій автопортрет "Весняний настрій" та портрет дружини - Світлани. В першому митець постає у підлітковому віці на тлі квітучого саду. Погрудне зображення заворожує своєю безпосередністю і чистотою, відкритим поглядом. Від нього віє духовністю і впевненістю у своїх силах. Важливу роль тут відіграє й навколишнє середовище: ретельно декороване віттям квітучого саду, воно органічно поєднується з мереживом вишитої сорочки. Поетично-ліричним постає образ дружини художника у портреті "Світлана”. Автор з любов’ю аналізує риси обличчя портретованої, підкреслює її кокетство, ніжність, романтичну чарівність. Це гімн молодості й щастя.
    Можливість привнести в кожний портрет щось особливе, досягається не лише за рахунок цілеспрямованої побудови індивідуального образу, який диктує й саму художню авторську манеру, а й за рахунок віртуозного володіння технічними прийомами.
    Оцінюючи портрет Тараса Шевченка роботи Я. Гладкого, як символічний образ національного значення (традицію започаткував сам Кобзар у своїх знакових автопортретах: 1860 - офорт та 1861 - олія) київський дослідник Тетяна Чуйко відзначала його високий художній рівень. Аналізуючи твір Я. Гладкого та його прагнення до передачі глибинної любові Тараса Григоровича до людини, народу, світу, вона ставить його в один ряд з прославленою літографією 1906 року киянина Фотія Красицького.
    2007 рік для митця ознаменувався створенням деревориту Кристинопільської Чудотворної ікони Божої матері (розмір 120 х 75 см), відомої своєю чудотворною силою, допомогою віруючим. Перед нами - одухотворений образ земної української жінки з божественним немовлям, який вимагав від досвідченого майстра максимальної віддачі. Розкішне вбрання коронованої Богородиці не затьмарює враження від виразних, мудрих очей, що випромінюють хвилювання і тривогу, змушують замислиться над сутністю життя, торкаються чайтонших струн людської душі. Майстерна графічна чистота ліній, декоративність та ошатність вбрання і прикрас, підсилюють образ, у якому назавжди поєдналися історична цінність ікони і глибока духовність.
    Я. Гладкий є продовжувачем традицій граверів XVIII і XIX століть, за вийнятком вибору сюжета. Старі майстри рідко виконували гравюри за власною тематикою, частіше вони запозичали сюжету живописних творів, копіюючи їх з метою популяризації. Композиції майстра, це не просто копії, адже все, що Ярослав ладкий має зобразити на дереві, спочатку вибудовує у власній уяві, обміркує всі деталі та обов'язково проаналізує духовний світ портретованого. Глибина різьблених штрихів у нього різна, завдяки цьому у гравюрах, залежно від освітлення, відбувається гра тональних відтінків, посилюється об'ємність форм. Кожна нова дошка - це результат технічних варіацій. Я. Гладкий постійно в пошуку, уміло використовує властивості дерева і ріжучого інструмента. Загалом художник досяг у своїй творчості виразної пластичності, простоти і ясності кожного образу. Композиції характеризують його як майстра витонченої лірики і демонструють аналітичність художнього мислення, а за імпровізаційною легкістю - наполегливий пошук і самовіддана праця. Щасливий той митець, який відкрив своє серце для відчуття справжньої краси і добра, доторкнувся потаємних струн людської душі. Мистецький шлях Ярослава Гладкого - яскравий приклад творчого горіння, його інтереси безмежні, його творчість - життя.

Петро Нестеренко, кандидат мистецтвознавства  



УНІКАЛЬНІСТЬ ЯРОСЛАВА ГЛАДКОГО

    Для більшості шанувальників прекрасного ім ’я цього митця нове. Відомо, як важко бути першим, а надто тоді коли, розпочавши свій власний шлях у світ мистецтва, привідкривши в ньому бодай на крихту вічну таїну творення, залишається єдиним. Звісноу кожен митець — неповторність, проте існує питання традиції школи, та й секрети майстерності найчастіше таки передавалис від учителя учневі.
    Ярослав Гладкий — єдиний, але не через те, що пильно береже свою таємницю, а тому, що ось уже впродовж 20 років повторити його так ніхто і не зміг, хоча майстер і не робить таємниці щодо свого технологічного дива.

    Унікальним п. Гладкий є у царині гравюри, де не одне покоління залишило свій слід, винаходячи, удосконалюючи, познаючи печаттю особливої неповторності. Маємо досліджуваний поколіннями мистецтвознавців захоплюючий світ українських стародруків і багатющий матеріал із історії західно-європейської гравюри, що впливала на пошуки вітчизняних майстрів. Ярослав Гладкий, випускник Львівської політехніки, відкрив для себе гравюру під час відвідання музею Тараса Шевченка в Києві. Тоді його захопили офорти митця, його творчий підхід до спадку Рембранта. З того часу майстер не лише вивчає гравюру у її різновидах, він прагне, так би мовити, сказати своє слово, наполегливо працюючи у власне відкритій технології. Отже, твори п. Гладкого як явище — не просто рідкісні, а радше унікальні, вони займають цілком осібне місце серед доробку майстрів-граверів. Свідченням того була виставка творів Ярослава Гладкого «Осанна», що експонувалась у Національному музеї Тараса Шевченка.
    Майстер винайшов метод різьби по дереву — плоске різьблення в позитиві (дереворит плоскорізьби).
    Перш ніж торкнутися особливостей такої техніки виконання, зробимо екскурс у минуле, що без нього не обійтися, і аби увиразнити складність процесу виконання твору та важливість неповтореного дотепер відкриття, власне — практичного застосування винаходу майстра. А відкриття це відтепер може впливати на подальший розвиток гравюри, принаймні коли говоримо про технологічну сторону творчості Ярослава Гладкого. Ще майстри XVI ст. вирізували для друкованих книг малюнки на дошці поздовжнього розпилу, тобто вдавались до дереворіза (обрізної гравюри). Складність полягала в тому, що при роботі з дошкою (дерево) поздовжні волокна не давали можливості звичайним штихелем виконувати округлі та діагональні лінії, особливо перехресні штрихи. Волокна кришилися і випадали. І ось тому лінії і штрихи обрізали з обох боків кінчиком ножа, вибираючи спеціальним інструментом проміжки між штрихами й незарисовані більші поля між лініями, які не друкувалися. Минули століття, додаючи художникам можливостей виявити майстерність у літографії, офорті, акватинті. Проте чар дерева — матеріалу теплого і живого, що віднаходить нову форму життя в умілих руках творця, — певне назавжди, заполонив майстрів. Надто тих, хто, як п. Гладкий, народився на землях перетину впливів: гравюри української — стародруків львівських і почаївських майстрів — та західноєвропейської (його батьківщина — село Стронятин на Львівщині).
    Отож з початку XIX ст. активно застосовується і дереворит (гравюра на торцевій дошці), в якому своє відкриття пощастило зробити майстрові. За його визначенням, ця філігранна техніка неповторна через те, що виконується за допомогою різьблення подвійних та потрійних перетинів, які до нього виконати на дереві невдавалося. Штрихи, які утворюються на дошці за допомогою такої техніки, набагато міцніші, ніж у різьбі прямими рівчаками. Кожен рівець не вилущується, бо автор продумано зв'язує їх між собою. Тож не дивина, що й інструменти для такої праці він виготовляє сам. Підготовці одного твору п. Ярослав віддає кілька років копіткої праці, досягаючи не лише технічно досконалого дива, а й філігранності виконання водночас.
    Виставка творів майстра засвідчила ще одну прикметну особливість його доробку. Спостерігаємо вкарбовані елементи різностильових пошуків майстрів гравюри від XVI ст. і далі. Автор засвідчує не стільки індивідуальне вдосконалення і розвиток через глибинне занурення до азів, а радше презентує зафіксоване у свій спосіб знання про періоди в історії гравюри і прагнення в тій чи іншій роботі переконати володінням, умінням оперувати арсеналом засобів художньої виразності, образної мови, притаманним тому чи іншому часовому зрізу. За його творами своєрідно прослідковуємо генезу української гравюри: від впливу народної естетики у XVI ст. через пошуки психологічної трактовки майстрами XVII—XVIII ст., певні впливи Західної Європи, що в тому періоді стилістично наближалось до класицистичних засад, лишаючи позаду ще квітуче на українських землях бароко. У такій особливості творчості Ярослава Гладкого переконують і обрані ним теми, які розкриваються відповідними засобами, і хронологічні показники виконання творів. Серед попередників (і земляків) п. Ярослава нагадаємо львівського майстра Н. Зубрицького, з його лаконізмом, образністю і впевненістю малюнка, його оригінальними композиціями, що, за спостереженнями Г. Логвина, десь, залежно від змісту, величні й монументальні, десь документально вірогідні. Саме Н. Зубрицький був під великим впливом народної естетики, що їй притаманні виразність і щирість. Ці прикмети характерні для творів п. Гладкого. І хоча десь він тяжіє до вишуканості західно-європейської гравюри, виразно звучить певний наїв його образів як прояв засадничої риси світосприйняття. Притримуючись лаконізму, що ним відзначені твори Зубрицького, не обтяжуючи фігури надто детальним розпрацюванням, зберігаючи щирість і своєрідний наїв образів, Ярослав Гладкий зацікавлений і в психологічному їх потрактуванні. Він засвідчує інтерес до доробку (і духовного спадку) почаївських майстрів Й. та А. Гочемських, які були прикладом тяжіння до згаданого потрактування як ознаки загального спрямування вітчизняного мистецтва того періоду до нового щабля, коли спостерігалась посилена увага до особистості. Певне звідти зацікавлення п. Гладкого жанром портрета, а також алегорично-історичними темами.
    Великий вплив на творчість майстра і офортів Рембрандта, а саме гри світлотіні, оксамитності офорта, що віртуозно відродив Тарас Шевченко, поглибивши гуманіс¬тичне звучання творів, надавши особливої емоційної світлоструменевості, людяності як ментальної ознаки.
    У творах Ярослава Гладкого особлива гра світла й тіні, золотавість і мерехтливість колориту, які дарує дерево як матеріал і унікальна манера різьби, що впливає на світлотіньовий ефект.
    Серед творів майстра чи не найкращий — портрет Тараса Шевченка («Встань же, Боже, суди землю і людей лукавих...». 2001).
    Серед численних звертань митців різних поколінь до зображення поета (в кожусі і шапці) як до певного національного зображення- символа (традиція, започаткована самим Кобзарем уі його знакових автозображеннях (1860, офорт та 1861, олія) знаходимо не так багато взірців вдалого потрактування образу Шевченка. Чи то коли йдеться про широкий діапазон емоцій завше найвищого регістру, чи то коли митець прагне закцентувати на людяності поета як джерелі його глибинної любові до людини, народу, світу. Можливо, найкращим прикладом може слугувати літографія Ф. Красицького (1906), другим найбільш вдалим твором варто вважати дереворит в позитиві Я. Гладкого (2001).
    «Іоан Богослов» (1999) — твір, що відзначається романтичною піднесеністю обра¬зу, характерною для творів XVII ст., та пластичністю, м'якістю лінії.
    Тема материнства — з провідних тем у творчості майстра. До неї віднесемо і «Мадонна делла Седдіа» (1981), і «Осанна» (2001), і «Плоди кохання» (2001). Від любові земної матері до своєї дитини — до любові найвищої, коли Богоматір віддає сина, що страждає за гріхи світу. Любов жертовна, всеперемагаюча, стражденна і рятівна. Духовна чистота, гідність, шляхетність — ці риси, притаманні образам Я. Гладкого і, напевне, йому самому. Комусь це видається невибагливістю, але, можливо, це оте просте, що є невимушеним, невигаданим, справжнім.
    У творах «Поезія кохання» (2000), «Плоди кохання» (2001) автор виявляє себе глибоким ліриком, душею ніжною і чутливою. А от автопортрет «Весняний настрій» (2001) презентує Я. Гладкого не лише як витонченого лірика, митця із поетичним світосприйняттям, а й творця, позначеного філософічністю думки, вкарбованої у художньому образі.

Тетяна ЧУЙКО, мистецтвознавець, заступник генерального директора
Національного музею імені Т.Г. Шевченка
 



ДИВО-РІЗЬБЯР ІЗ ЧЕРВОНОГРАДА

    Вочевидь, ще змалку зародився в нього потяг до краси і мистецтва, коли дивився, як "хрестиком" вишивала його мама Софія барвисті рушники, наспівуючи улюблені пісні. Або коли батько Михайло в сусіда чи односельця на іншому кутку села зводив хату, викладав піч чи грубку, та такі, як ніхто інший не зміг би.
    Однак чи думав тоді Ярослав, що ця зацікавленість через роки стане його другим покликанням і вже в зрілому віці — головним? Гадки такої не мав, якби одного разу не зайшов до Національного музею Тараса Шевченка, якби серед численних картин і експонатів не натрапив на офорти великого поета й водночас академіка гравірування, на яких були відтворені роботи генія світового малярства, нідерландського художника Рембрандта. Офорти вразили його біблейськими сюжетами, виразними персонажами з повсякденного життя, але, можливо,найбільше — технікою виконання. Будучи вже досвідченим інженером-геодезистом-астрономом, відомим маркшейдером(працював у тодішньому Ленінградському державному управлінні картографії та геодезії, у Пулковській обсерваторії, згодом тривалий час у пошукових експедиціях в Іркутській області, і після повернення в Україну — на будовах Червонограда й Львівщини), маючи неординарні математичні здібності, він, вдивляючись у ті Шевченкові гравюри, сам себе запитав: «Невже і я не зможу хоча б приблизно зробити таке, адже техніка своєю скрупульозністю й точністю ніби близька до того, що роблю?»
    Отак і почалася його мистецька одісея, захопивши повністю й безповоротно. Засів за книги, потім власноруч виготовив необхідні інструменти, підібрав відповідної породи дерево, сушив і пестив його, роблячи дошки для майбутньої гравюри, почав працювати. Виснажлива, довготерпелива була та робота, вихідними і ночами, щоб ніхто не заважав. Ярослав Михайлович відкрив таїнство цього давнього виду образотворчого мистецтва. Виявляється, чорно-біла гравюра (вирізання рельєфу на спеціально підготовленій дошці, аби шляхом друку з нього створити тиражоване зображення-відбиток) залежно від гри світла і тіні може передати всі відтінки й кольори. Це його так вразило, що він захотів втілити той уявний колір в конкретну роботу. Навіть більше, відкрив власну техніку гравірування, яка давала можливість створювати дереворит — гравюру в позитиві, тобто в єдиному примірнику, коли дошка не використовувалася для друку, а сама по собі була мистецьким твором. І далі — зазвичай розмір гравюри 30x30, 40x40, бувають 5x5 тощо. Ярослав Михайлович почав створювати твори монументальні, великих розмірів, наприклад, 112x75 як ікона «Чудотворний образ Матері Божої Кристинопільської». Цікава історія. На очі майстру потрапила обшарпана паперова іконка Матері Божої, вразили очі жінки-великі, всерозуміючі, із затаєним глибоким стражданням. Півтора року було віддано цьому творові. Майстер вирізьбив тисячі перлинок — прикрас шати ікони. Вони світяться по — справжньому, немов із коштовного каміння. До них хочеться торкнутися рукою. Та головне — сам образ Прісно-діви Марії — хвилюючий, величний. Люди мимоволі підходять до ікони і хрестяться.
    Зараз у творчому доробку талановитого художника-гравера більше 30 творів. Він вигравірував портрети Миколи Гоголя, Олександра Довженка, Тараса Шевченка. Є дошки із біблейськими сюжетами — «Іоанн Богослов», «Осанна», портрет дружини Світлани — його берегині й менеджера, як він її називає.
    Ярослав Гладкий має сім персональних виставок. Його твори експонувалися в Державній академії внутрішніх військ України, у Будинку вчених, у Національному музеї Тараса Шевченка, в Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури. Нині глядачі мають змогу зустрітися з майстром різця у картинній галереї «Печерська», що в Культурологічному центрі Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. На відкритті виставки директор Центру, заслужений працівник культури України Марина Бур'янова сказала високі слова захоплення і подяки майстру за його справді подвижницьку працю. А відомий мистецтвознавець, кандидат мистецтвознавства Петро Нестеренко назвав гравера «майстром аристократичного штриха».
    Ярослав Гладкий минулого року випустив альбом зі своїми творами. Про його творчість вийшли десятки статей. Він є в «Енциклопедії сучасної України». Його твори є у колекціях відомих політичних діячів, колекціонерів.
    А в повсякденні — він добрий городник, майстер-будівельник, умілець, дбайливий батько й чоловік.
    Ось так випадкова зустріч у музеї з творами високого мистецтва змінила долю інженера-геодезиста.

Андрій ЯРЕМЧУК, публіцистичний редактор,
газета "ВІСТІ", м. Київ, 31 березня 2011 р.
 



БУТИ ХУДОЖНИКОМ - ЦЕ ПОКЛИК ДУШІ

    Шахтарський Червоноград зовсім не почувається провінцією, а, навпаки, може претендувати на звання своєрідної «столиці» культурно-мистецького життя Галичини. Місто багате на співочі, танцювальні, музичні, поетичні та художні таланти.
    Я пропоную читачам знайомство із відомим далеко за межами свого рідного міста самобутнім митцем, художником-гравером Ярославом Гладким.
    В січні у виставковій залі Київського національного музею імені Т. Г. Шевченка пройшла виставка робіт художника.
    Нещодавно він репрезентував виставку своїх творів в музеї «Шахтарська слава» державної холдингової компанії «Львіввугілля». Також мешканці міста неодноразово мали можливість знайомитися з творами майстра у Червоноградському музеї історії релігії. Мав змогу ознайомитися з творчістю нашого земляка і мистецький Львів, де його роботи виставлялись у Домініканському костелі (Львівський музей історії релігії).

    Цього разу унікальні роботи Ярослава Гладкого побачив Київ. Виставка у Києві це давня мрія художника, яка нарешті здійснилась. І вже те, що його роботам знайшлося місце у столичному музеї, де виставляють свої твори найвідоміші митці, говоре про його талант.
    Унікальні експозиції провінційного майстра сподобались київським глянам. На презентацію виставки його робіт зібралось чимало поважних мистецтвознавців, критиків, художників. У відкритті виставки взяла участь і делегація рідного міста у складі міського голови Петра Михайловича Олійника, старшого наукового співробітника Червоноградського музею історії релігії Людмили Сергіївни Шевченко, бандуристки, лауреата міжнародних конкурсів Ольги Янчук та інших. Для художника дуже важливою є оцінка його творів відомими митцями.
    Відомі митці говорять, що пан Ярослав вже не аматор, а справжній професійний митець, великий Майстер своєї справи. Експозиція його робіт, вирізьблених на дереві, - унікальна. Унікальній техніці різьби по дереву, яку використовує художник, немає аналогів в цілому світі.
    У роботах майстра відображаються релігійні, міфічні та літературні сюжети за творами Рафаеля, Рубенса, Рембрандта та ін. Ні, це не копії робіт. Це окремий вид мистецтва, який називається гравюрою. У Ярослава Гладкого це не традиційна гравюра на дереві, це особливий і удосконалений метод різьби по дереву. Художник творить гравюри за побаченими репродукціями, сюжети яких і переносить на дошку, де за допомогою різців твориться картина.
    Особливого слова в житті повсякденному і творчому заслуговує дружина митця Світлана Гладка.
    Вона не просто дружина, а вірний порадник, друг, перший критик і натхненна муза.
    Картини Ярослава Гладкого - це частина його життя. Художник прагне, щоби його твори приносили людям душевне тепло і спокій. Київський глядач із великим захопленням та позитивними відгуками сприйняв унікальні роботи митця. Сюжети його творів захопили шанувальників глибиною задумів, реалістичністю та майстерністю.
    Високо була оцінена робота Ярослава Гладкого «Осанна». Її по праву охрестили «Зіркою виставки». Ця гравюра одна з найфундаментальніших і найсильніших робіт митця. «Осанна» має і другу назву - Піста -, тобто оплакування Матір’ю Божою свого сина. Роботу треба бачити, і тоді відчуєш неземну силу. Образ Ісуса Христа вражає. Митець виносив образ Бога у своєму серці і втілив його у дереві. Тема роботи над гравюрою «Осанна» визріла у 1999 році. Штрих за штрихом, рівчик за рівчиком - і картина наповнилась світлом. Метод різьби по дереву Ярослава Гладкого дійсно унікальний неповторною технікою різьблення подвійних та потрійних перетинів. Товщина цих ліній всього-навсього 0,1 мм. А розмір роботи - 1,46 м на 1,65 м.
    Глядачі приймають роботи художника, а це для нього дуже важливо і є найбільшою нагородою.
    В столиці також високо оцінили нашого земляка, який своєю наполегливою працею прославляє шахтарське місто.
    У художника ще досить багато задумів, які є сенсом його життя.

Матеріал підготували позаштатні кореспонденти Маріна ШВЕЦОВА і
Віктор СМАЛЬ м. Червоноград Львівської обл.
 



СВЯТЕ І ВІЧНЕ

    Не просто було художнику Ярославові Гладкому розпочати роботу над створенням гравюри деревориту Кристинопільської Чудотворної Ікони Божої Матері, розміром 1,2x0,7 5м.
    Над картиною митець працює вже більше року, спить лише по три години на добу. За цей час Ярослав Гладкий сильно схуд та змарнів.

    Ця ікона має дивовижну і чудову історію. Вже з 1765 року вона славилася як Чудотворна. Про це свідчать 11 срібних табличок із зображенням ласк, отриманих людьми, котрі молились до образу Матері Божої. Є також декілька свідчень того, як Богородиця опікувалась цілим містом.
    Втілена на дереві художником Божа Матір – велична, одухотворена, здається живою. Образ набув земної української жінки в багатому вбранні. Коли я вперше побачила гравіровані лики Богородиці та Ісуса, то була дуже вражена і збентежена, на мене ніби дивилися живі очі матері і дитини... В оригіналі ікони відсутня довершеність художніх форм. Автор картини спромігся їх удосконалити, не змінюючи індивідуальності образу.
    Цей твір найбільш виплеканий. Робота над ним потребувала глибоких знань для відтворення ідеальних пропорцій зображення і їх гармонійного поєднання.
    Вишуканий силует поясного зображення Богородиці, ніжне обличчя з характерно загостреним ликом, надзвичайно мудрими очима в яскравому окладі і короні, створюють урочистий образ. Вдивляючись у прекрасні очі Богородиці, бачимо погляд, який таїть хвилювання і тривогу, змушує замислитись над своїм життям, поведінкою, торкається душевних почуттів кожного із нас.
    Митець особливого значення надав кольору. Білий і золотий (а саме таким є дерево) символізують світло, перемогу, радість. Чорний має бути тільки там, як каже майстер, де без нього не обійтися. Сполученням цих контрастних кольорів гравер передав зворушливу велич, спокій, гідність – яскраво виражену в образі Божої Матері. Унікальною технікою гравірування на дереві художник підкреслює історичну цінність ікони. Якщо пильно вдивлятись у прикраси, відтворені майстром у короні і одязі Богоматері – тисячі перлинок, намиста, дорогоцінного каміння блищать і переливаються, наче справжні, і змінюють свої відтінки під променями світла. А контрастний фон віддає мерехтливим золотом.
    Оклад - обрамлення Кристинопільської Богоматері змінювався декілька разів: в 1777, 1815, 1901 роках. Проте на оригіналі сукня була зроблена з дерева, дуже гарно різьблена і позолочена. Корона виготовлена зі срібла і прикрашена дорогоцінними каміннями.
    Сподіваємося, що ця робота художника додасть світла і надії у наше життя.
    Сакральні мотиви майстер вважає вічним багатством, джерелом ідей та натхнення творити прекрасне.

Світлана Дмитрівна Гладка      



ДЕСЯТА ЮВІЛЕЙНА ВИСТАВКА ЯРОСЛАВА ГЛАДКОГО
( і п’ята у столиці )

    Святковий Київ напередодні днів міста... Цвітуть каштани: білим, рожевим, малиновим цвітом...
    А ще – буяння і пахощі акацій та різноманітних видів декоративних кущів! Величний травневий гімн природи...

    Новий виставочний зал Національної Академії МВС. Урочиста прохолода мармурових колон, розсіяне світло скляного купола стелі... Тихо звучить класична "музика, а навколо - вражаюча вишуканість гравюр-дереворитів Ярослава Гладкого. Тут і вже відомі, знамениті: «Осанна», «Іван Богослов», «Тарас Шевченко», «Сергій Єсенін», «Автопортрет», «Плоди кохання» і прем'єра нової роботи - «Пушкін в Літньому саду». Ця остання робота, за словами художника, - трохи відмінна від попередніх за технікою різьблення. Пушкіна автор зробив «більше мавром, ніж білолицим...».
    Картина дійсно дещо відрізняється від інших робіт. Вона ніби відсвічує зсередини теплом, що додає до традиційної колористики дереворитів нових відтінків. І це - прекрасно!
    Художник - у пошуку, а вдосконаленню майстерності - немає меж.
    - Експонується 18 робіт художника. Виставку відкривав начальник виховної підготовки курсантів Академії - підполковник Микола Олександрович Щербаков. Він підкреслив незвичність манери виконання робіт, їх тематику та великий виховний і естетичний вплив на всіх, хто оглядає, «знайомиться» з картинами – дереворитами....
    За відсутності художника виступала його дружина, Світлана Дмитрівна. Вона розповіла про історію створення окремих робіт, час виконання (до семи років!) І особливо - підкреслила те, що справжні шедеври мистецтва створюються тоді, коли їх творять не на замовлення, а за натхненням душі.
    Світлана Дмитрівна згадала також, що повірила в талант свого чоловіка Ярослава - ще три десятиліття тому. Пані Світлана - справжня муза художника, яка і надихає, і по-материнськи піклується про здоров'я чоловіка. Вона - і організатор численних виставок, справжній менеджер рекламних публікацій. А статті про творчість Ярослава Гладкого вже вийшли друком у республіканських журналах та газетах. Підготували їх заслужений діяч мистецтв України Володимир Підгора, мистецтвознавець Анатолій Пономаренко та ін.
    З особливою теплотою ставиться до творчості Ярослава Гладкого головний редактор журналу «Українська культура» - Андрій Яремчук. Він збирає матеріали для монографії про художника Ярослава Гладкого. До речі, п. Світлана дала згоду на публікацію особистого листування подружжя Гладких протягом 15 останніх років.
    За дорученням Червоноградської міської ради і від себе особисто я розповіла про організацію перших виставок у червоноградських музеях, про враження, які справили на мене уже перші картини Ярослава Гладкого. Прочитала свої вірші, співзвучні тематиці робіт художника. Серед них - «Ісусу Христу», «Найдорожче», «Кобзареві», «Ода Пушкіну», «Ангели Добра» - цей вірш присвячений художнику Ярославу Гладкому.
    Виставка справила велике враження на всіх присутніх - і офіцерів, і курсантів.
    Світлана Гладка відповіла на численні запитання, що стосувалися техніки виконання робіт, історії їх створення.
    Така виставка у столиці - велика честь і для художника, і для нашого Червонограда.

Мар'яна ПРАВДОЛЮБЕНКО, депутат Червоноградської міської ради,
заступник голови постійної комісії з питань освіти і національного відродження, член проводу 40 НРУ, викладач ПТУ №55. Київ-Червоноград. 2003 рік.
     



«АРИСТОКРАТ ЧОРНОГО ШТРИХА»

    Під такою назвою у київському видавництві "EMMA" вийшов альбом, який певною мірою підсумовує майже тридцятирічний етап у творчій біографії нашого земляка, талановитого художника-гравера Ярослава Гладкого.
    В альбомі вміщені фотокопії майже 20-ти оригінальних композицій в деревориті, аналогів яким немає у світі: від однієї з найперших робіт - "Мадонна делла Седдіа" до "богородичних", над якими працював майстер упродовж останніх років. Шанувальники творчості Ярослава Гладкого, перегорнувши сторін¬ки видання, мати¬муть можливість знову зустрітися з "Кристинопільською Божою Матір'ю", а також з новим шедевром неперевершеного майстра різця - "Вишгородською Божою Матір'ю". Над цим величавим образом митець натхненно трудився протягом 2009-го.
    У передмові (українською, англійською та російською мовами) кандидат мистецтвознавства Петро Нестеренко зазначає: "Художник досяг у своїй творчості виразної пластичності, простоти і ясності кожного образу. Композиції характеризують його як майстра витонченої лірики і демонструють аналітичність художнього мислення...". Переконатися в цьому зможе кожен, хто "наживо" не бачив гравюр Гладкого, а візьме до рук цей альбом.
    "- Небагато художників України можуть похвалитися таким виданням," - каже старший науковий співробітник Червоноградського музею історії релігії Галина Гриник. "- Ми можемо пишатися, що місто має митця такого рівня, і щиро порадіти, що йому пощастило видати альбом. Надзвичайно якісний друк, лаконічність, графічність видання віддзеркалили творчість Гладкого як великого майстра і шляхетність його як особистості," - наголосила вона.
    Це чудове подарункове видання гідно репрезентує мистецький Червоноград. ...А митець вже має нові задумки. У нього попереду - ще довгий творчий шлях.

Світлана ТВЕРІТНЄВА      



«КРАЩИЙ ПОРТРЕТ СЛАВЕТНОГО ЗЕМЛЯКА»
Виставка однієї картини

    ЧЕРВОНОГРАДСЬКИЙ із Львівської області гравер Ярослав Гладкий, про якого ми вже писали (див, “КіЖ” № 14—15 від 24.IV 2002 року) цієї зими створив чарівний портрет нашого земляка, геніального письменника Миколи Гоголя. Це великий твір і по суті, і за розмірами: дошка з української берези, на котрій він вирізаний у позитиві (тобто існує в одному примірнику, оскільки не розрахований на виготовлення відбитків), має розміри 148x71 см.
    Портрет можна було б назвати сюжетним. Тому що образ показано в пейзажі. Пейзаж — характерний: український, романтичний, київський, “церковний”, високохудожній. Всі ці особливості награвірованого краєвиду відповідають духу і змістові портретованого та його творчості.
    Високе, шевченківське розуміння призначення гравюри, яка є розповсюдником прекрасного в сус¬пільстві, пан Ярослав уже продемонстрував у багатьох своїх творах, скажімо, у портреті Т. Г. Шевчен¬ка. Пригадаймо ще раз висловлювання високого навчителя, художника-професора Михайла Бойчука, який говорив своїм учням, щоб вони не боялися запозичень з мистецтва попередників,— ви, мовляв, повинні зробити краще. Ярослав Гладкий, інколи використовуючи усвоїй творчості теми і сюжети минулих часів, завжди возвеличував їх мистецькість, поліпшував, поглиблював, увиразнював, приму¬шував звучати в іншому регістрі. Інколи ж докорінно змінював сутність форми-схеми. Так і в цьому портреті.
    Тут автор посилається на кращий із прижиттєвих гоголівських мистецьких портретів, а саме на порт¬рет, виконаний санкт-петербурзьким митцем Федором Моллером з натури у 1841 році в Римі (нині знаходиться у Третьяковській галереї в Москві). Цей художник, який на той час уже був академіком Санкт- Петербурзької академії мистецтв, мав з письменником дружні взаємини, і за 1840—1841 роки написав близько десяти його портретів. Один із останніх (як визначають дослідники — “третього типу”) так М. Гоголю сподобався, що він попросив автора зробити його копію і переслав її рідній матері Марії Іванівні на Україну. Цей портрет був настільки “гоголівський”, що коли зайшла мова про виготовлення гравірова¬ного портрета для розповсюдження по країні після смерті письменника, то знаменитому граверу Федору Іордану Пантелеймон Куліш приніс саме оригінал Моллера. І той, вперше награвірувавши портрет у 1857 році, у своїх записках пізніше зазначав, що портрет Моллера — і добре написаний, і є “верхом схожості”, і що він, Іордан, гравірував з нього двічі в “рисульваній манері”.
    У 1955 році мистецтвознавець Микола Машковцев у своїй книжці нарисів “Гоголь у колі митців” писав: “Іордан дав переконливе трактування моллерівському оригіналу. Воно є винятково важливим і заслуговує бути внесеним б число документальних портретів Гоголя”.
    Ярослав Гладкий повністю залишає конструктивну схему своїх попередників — пог¬рудний портрет анфас, та ж зачіска, той же — лівий проділ у волоссі, той же одяг, про який друг Миколи Гоголя Павло Анненков писав: “Гоголь, очевидно, прагнув тоді вигля¬дати щонайкраще, вдягнув сюртук, у якому його ніколи не бачили ні до того, ні опісля, розтягнув по жилету неймовірний бісерний ланцюжок...” І ще: “Це зображення Гоголя є таким, в якому він бажав бути сприйнятим у тому громадському чи родинному колі, для котрого портрет призначався”.
    Вирази ж обличчя портретованого на роботах Федора Моллера і Ярослава Гладкого — докорінно відрізняються. У Ф. Моллера — відтворена людина дуже серйозна, глибока, впев¬нена, мудра, та ще й з тим, що так не сподобалося тому ж Павлу Анненкову: “Портрет... майстерна річ, але саркастична посмішка, здається нам, взята Гоголем лише для сеансу. Вона штучна і ніколи не була головною приналежністю його обличчя”. І ще: Гоголь просив Моллера написати його з веселим обличчям, “тому що християнин не повинен бути печаль¬ним”, і митець дуже вдало підмітив привабливу усмішку, що оживлює вуста поета, але очам його він надав виразу тихого смутку, від котрого рідко бував вільним Гоголь”.
    Отже, П. Анненков помітив і одне, й інше — і привабливість усмішки, і саркастичність пос¬мішки, Але сарказм “прочитуємо” і у погляді письменника. І цьому не дивуємося: на той час Гоголь видав “Ревізора” і готувався опубліку¬вати “Мертві душі”. Сарказм уже був йому при¬таманний (хоча, можливо, таку “рису” він мав з народження. Бо ж граф Володимир Сологуб у своїх спогадах про рік 1831-й пише, що він помітив, “яка уїдлива посмішка скривила на мить його (Гоголя — В. П.) тонкі губи”).
    Ярослав Гладкий створив образ українсько¬го Гоголя. Того Гоголя, про якого Віссаріон Бєлінський говорив, що коли він пише про Ук¬раїну, то — “Вечори на хуторі біля Диканьки” і “Тараса Бульбу”, а коли про Росію, то — “Реві¬зор” і “Мертві душі”... Очевидно, портрет Глад¬кого, хоч і гравірований за зображенням року 1841,— “омолоджує” Гоголя років на 9—10, показує Миколу Васильовича у ті дні, коли він видав “Вечори на хуторі біля Диканьки” (1831) і, як згадує Михайло Щепкін (у записах його сина Миколи Щепкіна),— “іще бував жартівливо веселим” (1832). Це той Гоголь, про якого Олександр Пушкін писав: “Щойно прочитав “Вечори біля Диканьки”. Вони врази¬ли мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без церемонності”.
    У Ярослава Гладкого — образ світлий, радісний. Гоголь сміється. Очі його сповнені тепла і доброти, і вуста його тихі й усміхнені людяно. Це — український Гоголь, без комплексів, при здоров’ї і душевній гармонії. І очі у цьому портреті, на противагу тим, спостережуваним у натурі — “сірим маленьким” (граф В, Сологуб) із-за їх виразності і виняткового світла та благодаті — тут здаються великими, і, як завжди це буває у гравюрах автора, — забирають глядача у полон. Уже тому цей образ в нашій українській графіці та й у всій “гоголіані” має непересічне значення.
    Принагідно згадаймо і Тараса Шевченка, який у своєму вірші “Гоголю” писав:
            Всі оглухли — похилились
            В кайданах.., Байдуже...
            Ти смієшся, а я плачу,
            Великий мій друже.
            А що вродить з того плачу?

    І хоч то був, як казав сам Гоголь, “сміх крізь сльози”, у гравюрі Ярослава Гладкого саме сліз і немає. До речі, Тарасові Шевченку також належить портрет Миколи Гоголя, виконаний у 1840 році. Й оскільки вважають, що вони не зустрічалися, то висловлюють припущення, що Кобзар малював земляка з якогось малярського портрета, чомусь ніким незафіксованого. Проте це викликає сумнів. А в то й же час сам Гоголь говорив про те, що він також посприяв визволенню Шевченка з кріпацтва.
    Ярослав Гладкий не скористався з портрета Кобзаревого. Але інший його твір — ним використаний. Маємо на увазі зображення Михайлівської церкви Видубицького монасти¬ря у малюнкові Тараса Григоровича (папір, олівець, 1843), а також в офорті 1844 року під однаковою назвою “Видубицький монастир”. Звичайно, зроблено це далеко не “один до одного”. По-перше, зображення храму в Гладкого — дзеркальне по відношенню до Кобзаревого; по-друге — сама техніка — гравюра на дереві, зовсім відмінна від техніки і офортної, і тим більше — олівцевої. Артистично-гармонійні рівчаки (саме так! — не штри¬хи в оригіналі чи лінії у фотовідбиткові) — ретельно впорядковані. І техніка їх виконання — абсолютно своя, оригінальна.
    Це велика удача художника, що він обрав для зображення саме київський храм. Таким чином він “прописав” Гоголя у Києві, у тому місці, яке, мабуть, найбільше з усіх на світі Гоголь любив, записавши в щоденнику, наприклад, таке: “...Таємничий, незбагненний 1834! Де означу я тебе великими трудами... Чи в моєму чудовому, древньому обітованому Києві, увінчуваному багатоплідними садами, оперезаному моїм південним, прегарним дивним небом, чарівними ночами, де гора обсипана чагарником із своїми немовби гармонійними урвищами...” Південне, тепле, прегарне — у красивих хмарах, дивне — у веремії повітряних струменів — небо і чарівну ніч — чисто гоголівську, романтичну, з місяцем, що “виринає і потопає” (є тут і шевченківське поетичне начало, і з віршів, і з образотворчості) відтворив червоноградський митець. І його гора також обсипана і деревами, і чагарником,— пишна, квітуча, щедра — українська.
    Удача гравера у зображенні церкви полягає ще й у тому, що Микола Гоголь був глибоко віруючою людиною. Серед його предків — люди духовного звання: прадід по батькові був священиком, дід закінчив Київську духовну академію, батько — Полтавську семінарію. На кошти батька у рідному селі Василівці на Полтавщині збудована церква. Автор книжки “Святий Київ наш великий...” Дмитро Лавров пише про Гоголя: “Прямуючи повз церкву, побудовану на батьківські кошти, Гоголь завжди пригадував чарівні ночі на Івана Купала, веселі гуляння на Масляну, різдвяні колядки та іскрометні сільські весілля”. Поняття про Бога запало в душу Миколи Гоголя ще з раннього дитинства. А десь з 1840 року, як пише протоієрей Анатолій Затовський, “починаються постійні намагання Гоголя піліпшити в собі духовну людину”. У тому, 1840-му, Гоголь писав: “Я ж тепер більше підходжу для монастиря, аніж для життя світського”. Доктор педагогічних наук Маргарита Муравицька пише: “Шлях до самоудосконалення М. В. Гоголь вбачав, по-перше, у вихованні розуму, перемозі над людськими пристрастями і, по-друге у молитві до Бога про благодать мудрості для очищення серця. Метою життя вважав добро.., подібно до самого Бога, все спрямовувати до добра”.
    Таким чином, гравюра Ярослава Гладкого — досконала за змістом. Що стосується форми, то, певне, зображення храму слід було змістити вбік і полегшити по масі. І хоч у творі багато, здвалось би, розповідного — вся ця розповідь символічна. Символічне українське небо — хо красиве,— але напружене і навіть драматичне; символічний храм, в якому — в його рештках, з XI століття (час побудови) — величезна українська історія; символічні київські столичні пагорби. Символічний Гоголь.
    Звичайно, оскільки це портрет, його зображення домінує у творі. Воно винесене на перший план і йому тісно у межах зображального поля. Митець ніби говорить, що цей геній української землі більший за будь-яке його зображення. Та майстерність гравера ще й у тому, що йому вдалося все в роботі згармоніювати. І ця мистецька цілісність просто вражає. А головне — сам образ. Митець ніби підслухав слова Миколи Васильовича Гоголя: “Не засмучуватися, але намагатися світліти душею мусимо ми безперервно. Бог є світло, а тому і ми мусимо прагнути світла. Бог є верховна веселість, а тому і ми мусимо бути також світлі і веселі. Веселі саме тоді, коли все повстає проти нас, щоби нас збентежити і опечалити...”
    P.S. Для нас очевидно, що цей могутній митець, Ярослав Гладкий, мав би одержувати стипендію від Президента України, щоб не бути змушеним щороку на сім-вісім місяців їздити на заробітки до Сибіру неісходимого... Скільки прекрасних творів, корисних для держави й народу, він створив би! Уславив би країну на цілий світ.

Володимир ПІДГОРА, заслужений діяч мистецтв України    



ЯК НАМ ВЕДЕТЬСЯ У ЧУЖИХ СВІТАХ?
На каторзі, осоружній, золотій...

Невідомі сторінки із життя Ярослава Михайловича Гладкого

    Важка криза розсіяла українців світами. У пошуках заробітків достойніших і стабільніших, ніж наші, у прагненні забезпечити пристойніший рівень життя родині, придбати житло чи дати освіту дітям, вони їдуть в Італію, Польщу, Грецію, Іспанію, Росію...
    Чужина забирає кращі роки життя, здоров'я, нерідко послаблює сімейні узи, бо далеко не всі витримують випробування розлукою.
    Родина ж, ілюстрацією до більш, ніж десятирічного періоду життя якої є ці листи, збудована на такому міцному фундаменті любові, взаємоповаги, довіри й турботи, що випробування розлукою їй не страшні. Вчитайтеся: скільки ніжності, любові, туги за домівкою і турботи про рідних у цих рядках! Не одна дружина, не одна донька мріяли б про таке надійне плече чоловіка та батька, і про таку ж щиру атмосферу у своїй власній сім'ї. Такі листи – сімейна реліквія, яка поповнить родинний архів. Що не кажіть, а телефон і електронна пошта не можуть замінити епістолярний жанр. Бо листи можна перечитувати і кожного разу знаходити в них якийсь новий штрих, новий відтінок настрою, переданий почерком.
    А за цими листами сім'я, яку багато хто знає в Червоногруді, - Світлана і Ярослав Гладкі. Ярослав – геодезист за фахом, художник-графік за покликанням, недавно здивував шанувальників мистецтва Червонограда й Львова прекрасною персональною виставкою. І знову відбув у Бодайбо – заробляти на життя. Бо талант у нас наразі не цінують.
    Із люб'язної згоди подружжя друкуємо листи Ярослава із золотої заробітчанської каторги.


Я.М. Гладкий у верхньому ряді другий зліва

XXX
    Добрий день, дорогі мої Світланко, Олюня і Танюля!
    Зараз прилітає літак з Бодайбо і я готую місячний звіт для відправки в артіль. Потім збираємося на кілька днів на зйомки місцевості..
    Позавчора якут Толя приніс ведмеже м’ясо. Він застрілив двох ведмедів просто з дверей своєї хатки. Своїми розробками ми витіснили їх, от і йдуть звірі до людей. Це були молоді ведмідь з ведмедицею. Наш кухар зварив цілий таз кісток. Василь Іванович їв з апетитом. А мені чомусь було противно, може, тому, що ведмежі лапи були дуже подібнідо людської руки...
    25.06.91p. Ярослав.
XXX
    У нас постійна проблема з погодою і з поштовим транспортом. Дощі, зливи – цілодобово. На полігонах все пливе. У травні сонце появилось всього на два дні. І знову дощі, дощі. Вже пройшло десять днів так званого літа, а лише пару днів тому розпустилося листя.
    В кінці травня я просив бухгалтерію відправити вам 30 тис. крб. Це максимальний одноразовий переказ на Україну згідно з постановою. Каса повинна видати 90 тис. купонами. Це для Вас дуже мало і я не знаю, як бути з переказами далі...
    Скучаю за Вами, постійно думаю про Вас, переживаю. Цілую Вас, мої маленькі голуб'ятка.
    Ваш тато Ярослав. 10 червня 93 р.
XXX
    Добрий день, дорогі мої!
    Дощі заливають все так, що неможливо переїхати через річку Жую. Комісія до нас так і не потрапила. Вертоліт пролетів кудись мимо нас. Нарешті, незважаючи на непогоду, видобуток золота на Молао різко підвищився. Сьогодні перший збір металу, а це значить, що я зможу відправити Вам листа.
    Як звичайно, перед кожною зміною погоди у мене болить голова. Не потрібно й барометра. Пізнє літо – і так холодно в торах. Ні овочів, ні фруктів ми тут не пробували, поки що обходжуся вітамінами „Ревіт”.
    ...Всередині приміщення я обладнав собі дуже зручного великого письмового стола, а в ньому розмістив планшети, креслення. На стінах висять поруч книжкові полиці з подарунками Беленького (Хемінгуей), зеркало, світильні лампи. Стоїть трон-крісло. Збоку на підвіконні цвітуть пустоцвітом огірки. Ще сейф, умивальник і п’єц, де готуємо сухарі, а як підуть гриби - будемо їх сушити. Вже цвіте толокнянка..
    Світланко, нашу Танюльку оформляй в англійську школу для того, щоб потім не жалкувати. Може, будуть кращі часи для навчання...
    Цілую Тебе і діток.
    Ярослав. 19 червня 93р.
XXX
    Ось і знову я на своїй каторзі, немов і не було відпустки, а все робота, робота...
    До Іркутська летів близько восьми годин, а звідти вже через дві години вилетів у Бодайбо.
    А чим доїхати до Молво? Сиджу я собі і переживаю... Раптом підбігає головний енергетик і просить мене збиратися на літак, що через годину відправляється на Малу Валюхту. Підказую: саме туди чекають транспорту ще троє чоловік.
    - Ні, ні. Сказано посадити вас одного, бо літак вже „набитий під загрузку“ і він буде робити тригодинний обліт тайги, що горить! Ось таким „набитий під загрузку“ літаком я вилетів, в компанії з привітними пілотами та одним пожежником без вогнегасника, але з відповідальним завданням „изучения очагов пожара“. Місця казкові, якщо розглядати з висоти пташиного лету, від „очагов“, щоправда, паморочиться в голові.
    Першим запитанням "преда" до мене було: за кого голосував - за Кравчука чи за Кучму? І відразу - на півслові я отримав такии град прокльонів, що хоч крізь землю провалися.
    - Тебя Россия кормит, а ты против Союза?! Тебя убить мало, не то, чтобы уволить!!!
    З різдвом Вас Іоана Хрестителя.
    Ваш тато. 7 липня 1994р.
XXX
    Добрий день моя Танюлька-золотулька!
    Більше тижня лежить в поштовій скриньці мій невідправлений лист від 30.05.94р. Вже пройшло 5 днів, як десь біля шаману затонув всюдихід, що віз нам пошту з Перевозу. Шаманом тут називають величезну камінну брилу, навколо якої в дні релігійних свят збираються місцеві якути для виконання своїх ритуальних обрядів і приносять данину цьому кам’яному ідолу – яскраво забарвлені стяжки, паперові гроші та всякі побрякушки. Старожили кажуть, що в цій долині витають духи і бродять ведмеді. Саме туди наш папа Карло послав вже три бульдозери, але виловити затоплений всюдихід не можуть. В кабіні плавала велика кількість листів, посилок. Після просушки в них навіть можна дещо розібрати – паста не дуже розходиться. Але для мене немає ніц!
    І знову ЧП. По рації поредали про те, що в арттілі „Сибір” при переїзді через річку перевернулася автомашина з людьми – і двоє чоловік загинули. У цьому зв’язку нам категорично заборонено переїжджати повноводні річки. Через річку Горбилях підвішений на стальних линвах довжелезний місток. Коли по ньому переходиш, то здається, що він сам пливе, а під ним, далеко внизу, вода клокоче, шумить зі страшною силою.
    ...Танюлька, голубко моя! В мене до Тебе є маленьке прохання. Будь ласка, на річку, в ліс чи ще кудись до чужих людей без тата і мами ніколи і нікуди не ходи, навіть зі своїми подружками.
    А коли залишаєшся вдома одна – дверей нікому не відчиняй ні вдень, ні вночі. На велосипеді катайся тільки по гаревій доріжці стадіону, а з собачкою гуляй тільки до вечора. Добре? Договорились.
    Ну, поздоровляю Тебе, донечко з канікулами. Цьомаю міцно, міцно. Привіт мамі й Олі. Будьте всі здорові.
    Тато. 5.06.94р.
XXX
    Дорогі мої, Христос Воскрес!
    Сьогодні другий день Пасхи, а я чекаю транспорту, щоб доїхати на участок „Большой Барон”, на якому мені прийдеться старатись...
    Погода тут то плаче, то сміється. Послав Вам телеграму і немов би вдома побував. Скучив за Вами, але що зробиш...
    Ярослав. 12 квітня 1999р.
XXX
    Добрий вечір, мої милі!
    ...Останні дні дуже холодні. Падав сніг. Вночі були сильні заморозки. Більше місяця моєї праці в теплиці пішли коту під хвіст. Проморозило майже всі помідори та огірки.
    Тут в гірській місцевості морози тріскучі. Наш балок дірявий, продувається наскрізь, і буржуйка не допомагає.
    Ліжко у мене з неструганих дощок . Із постілі – дві половинки сірих ганчірок (зі слів начальника – простині) з такими плямами, що кислотою не візьмеш, зате наволочка новісінька, але без подушки. „Геолух Перепіяка” роздобув для мене синтетичну, вона, як те дерево, не мнеться абсолютно. Замість ковдри одержав два тонких коци і цілий день відпирай їх від шміру. ...Вже світає, а у вас щойно вечоріє. На добраніч.
    Ярослав 3.06.99р.


Відкрити сторінку із творами художника-гравера Ярослава Михайловича Гладкого